Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Мені простіше та спокійніше проводити зараження морських свинок, наносячи на слизову оболонку носа «сухий чумний пил» скляною паличкою з ватною обмоткою. Проте не все відбувалося гладко, а самі процедури експериментів викликали серед наших докторів гарячі баталії, що призводило до нескінченної зміни методів зараження.

Маючи справу із смертю, мимоволі до неї звикаєш, і багато чого з того, що здавалося жахливим, стає звичайним, буденним. Працюючи з культурами чуми, я не відчуваю й тіні страху, мені не віриться, що ці хвороботворні палички, помітні лише в мікроскоп, в середні віки могли знищувати міста, іноді ставлячи цілі народи перед гамлетівським питанням: «Бути чи не бути?» До роману поки не приступив, але роздумуючи над природою страху, дійшов до цікавого висновку: жах — це породження наших бажань.

Адже якби у мене не було бажання стати письменником, то я б продовжував лікувати корів і коней, і не опинився би тут, де страх і смертельна небезпека йдуть разом.

В п'ятницю, дванадцятого числа, я допомагав докторові Шрейберу, що збирав емульсії чумних мікробів з агарових розводок для точного визначення бактерійної маси, яку можна отримати з однієї пробірки з косим агаром. Належало зробити безліч експериментів, але коли я повідомив його, що закінчилися пастерівські піпетки з двома ватними пробками і треба зробити перерву, щоб я міг сходити за необхідними піпетками, він категорично похитав головою і зажадав продовжувати експеримент піпеткою з однією пробкою.

Я підкорився, і тоді сталося ЦЕ.

Михайло Федорович, втягуючи ротом через піпетку емульсію чумних бацил, набрав їх надто багато, так що вони злегка замочили ватку — я закам'янів від страху, а він цілком спокійно закінчив експеримент, і лише після цього промив рот сулемою, страшенно зморщившись, кривлячись, спльовуючи. Спостерігаючи за моїм переляканим обличчям, він за звичаєм усміхнувся своєю доброю посмішкою:

— Що це ви аж на лиці змінилися? Стомилися? Нівроку — за чверть години буде обід -відпочинете-с.

— Михайле Федоровичу, — запинаючись, вимовив я. — Це дуже небезпечно. Не мені вам про це говорити. Зверніться до доктора Заболотного, щоб він зробив вам щеплення, — і з жахом закінчив фразу. — Доки не пізно!

— Не варто робити з мухи слона! — знову посміхнувся він. — Нічого страшного не сталося, а усіх необхідних заходів я уже вжив.

— Доктор Заболотний... — знову завів я.

— Робити щеплення сироваткою не буду -від неї я швидше помру, ніж від чуми. У мене ускладнення після неї були значно сильніші, хворобливіші, ніж у вас. Попрошу вас дати мені слово, що про те, що сталося тут, ви нікому не розповісте.

— Але... Ваше життя...— завагався я.

— Я досвідчений лікар і сам уживу ефективних заходів проти цього. Життя я люблю не менше за вас.

У цей момент пролунав свисток.

— От і прекрасно, йдемо обідати, милий Ро-діоне Івановичу. Так ви даєте мені слово? До речі, у вас немає якогось доручення в Петербурзі? Я там буду сьогодні ввечері.

І я, знітивши серце, сподіваючись на його лікарський досвід, дав слово нікому не розповідати про те, що сталося. Дорогою до їдальні Михайло Федорович, знаходячись у доброму гуморі, розповів, що по обіді вирушить в особистих справах на прибулому пароплаві «Мікроб» до Кронштадту, а далі — в Петербург, і в лабораторію повернеться лише в понеділок уранці.

Несподівано для себе попросив його зробити мені послугу в Петербурзі — я захотів написати записку для Лізи й попросити доброго Михайла Федоровича, прибувши до міста, відіслати її посильним разом з букетом троянд. Але, сівши писати, зрозумів, що не знаходжу слів, а образа ще жива в мені. Довелося плутано пояснити Михайлу Федоровичу, що прохання відміняється. Він зрозумів мій стан і не допитувався.

До пароплава Михайло Федорович вийшов у тільки-но напрасованому мундирі, пахнучи чоловічими духами, чого раніше за ним не помічалося, надзвичайно просвітлений і веселий. Усе це зміцнило мене в думці, що це не проста поїздка, і можливо, пов'язана з дамою серця. Адже як інакше можна було пояснити його святковий вигляд і те, що він замість звичайного проведення часу в бібліотеці на вихідні дні вирушив до міста? Побачивши його радісний вид, я заспокоївся, і у мене відлягло від душі.

Але Михайло Федорович з'явився в лабораторії вже наступного дня, прибувши вранішнім рейсом «Мікроба» з Кронштадта, смертельно налякавши мене своїм хворобливим видом.

— Не хвилюйтеся, це лише погіршення здоров'я через застуду, — змовницьки повідомив він мені. — По-безглуздому провів час на палубі під пронизливим вітром у шинельці нарозхрист, і ось результат — вночі погано спав, з'явилися кольки в правому боці і гавкаючий, «собачий» кашель, тому вирішив поїздку відкласти. Сьогодні на ніч розпоряджуся, щоб поставили банки, а завтра ми з вами працюватимемо, як завжди.