Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Ілля Петрович, розібравшись з норовливим рябим, повернувся до мене:

— Добре, що ви приїхали — роботи надзвичайно багато, а на мене ще навісили обов'язки завідувача господарством. А я ж не «Фігаро тут

— Фігаро там!»

Він кинув на мене уважний, оцінюючий погляд: мовляв, подивимося, що ти за риба така.

— Запам'ятовуйте відразу, що я вам скажу та покажу. Ми знаходимося на першому поверсі; тут стайні, а далі — віварій: миші, гризуни різні, є навіть мавпи та північні олені. Коні у нас не для прогулянок, а виконують роль основних тварин для дослідів, на їх крові готується протичумна сироватка. У тому кутку ви бачите підйомник, яким коней піднімають вгору до лабораторії. Зараз вам головне — отримати загальне уявлення про лабораторію, а свої обов'язки та вимоги вивчите в ході роботи.

Він швидким кроком пройшов через стайню та віварій, що вразив незвичайною тишею при такій великій кількості тварин в клітинах. У зоопарку, де мені довелося пару разів бувати, тварини являли собою досить жалюгідне видовище через бруд та худорбу, але тут їм було набагато гірше, хоча було чисто й від голоду вони не страждали. Якщо там була в'язниця, то тут

— сходи на ешафот, і мені здалося, що тварини про це знали.

Принаймні, п'ять сумних мавп, кожна в окремій клітині, справляли своїм виглядом враження засуджених на смерть.

Ілля Петрович відкрив двері до наступного приміщення, меншого за розмірами, з топками двох великих печей і переконливими горами вугілля.

«Кочегарня, чи що?» — вирішив я, от тільки мені не сподобався неприємний запах, що просочив це приміщення наскрізь, від якого навіть стало нудити.

— Це наш крематорій, тут спалюємо тіла тварин після дослідів, але не лише їх.

Він зробив значущу паузу:

— Якщо не дотримуватиметеся інструкцій безпеки, то можете також потрапити сюди, а звідси тільки один вихід — разом з димком, через трубу.

У мене по спині пробіг мороз, а він, не зупиняючись, немов нічого жахливого не сказав, продовжив моє знайомство:

— Там далі знаходяться кузня, слюсарна майстерня, пральня, і — лазня. Справжня, з хорошою парою і віниками, раз на тиждень. Чоловіки по суботах, жіночий персонал — у неділю. А ми прямуємо на третій поверх.

Судячи з того, що він з більшим піднесенням розповідав про лазню, ніж лякав похмурим призначенням печей крематорію, виходило: не такий страшний біс, як його малюють.

Чавунні перила сходів, що сполучали поверхи форту, були справжніми дивом: витончені, ажурні, немов невагомі завдяки філігранності виконання. Вони більше підходили якому-небудь палацові, аніж цій похмурій фортеці, де все було приземкувате, міцне, потужне, призначене витримати несамовиті удари супротивника.

Ілля Петрович відвів мене до кімнати, розрахованої на чотирьох, але де мені належало жити удвох ще з одним фельдшером; тут я залишив свої речі. Кімната була велика, світла, досить пристойно обставлена — жодного порівняння із моєю мансардою, але вона мені не

сподобалася: дуже сира, бо стіни — гранітні, та, як на мене, — незатишна. Поруч по коридору знаходилася загальна їдальня — велика зала з десятком столів, накритих білосніжними скатерками, а далі — незаразний лазарет, але його показувати мій проводир не став.

Для входу до лабораторії нам потрібно було спеціально екіпіруватися: наділи матер'яні сині халати, на них — гумові плащі, на ноги -такі ж боти. Руки заховали в гумові рукавички, які, до всього, занурили в розчин з сулемою для дезінфекції. Мені було незвично й незручно пересуватися в такому вбранні, відчував я себе в нім дуже незграбним.

Приміщень, через які ми проходили, було безліч: від їхніх назв, кількості й різноманітності лабораторного устаткування, запахів дезінфі-куючих засобів і хімікатів у мене навіть трохи закрутилася голова. Нічого схожого мені ще не доводилося бачити, а за оснащеністю лабораторія залишала позаду себе сам інститут, в котрому я пропрацював два місяці. У деяких лабораторних кімнатах знаходилися люди, вбрані так само безглуздо, як і ми. Вони займалися своїми справами, не звертаючи на нас уваги.

Ілля Петрович називав імена, посади, деякі я запам'ятав, інші втікали з моєї втомленої після важкої морської подорожі й такої великої кількості нової інформації свідомості.

Потім ми спустилися на другий поверх, і знову потяглися нескінченні приміщення лабораторії, в одному я побачив, як на величезному столі у місткому кориті лежало тіло коня з розрізаним черевом, повним скривавлених нутрощів.