Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Ви, добродію, негідник! — вибухнув я, уникаючи поглядом благальних блакитних очей Лізоньки, що просили вибачення.

— А ви — дурень та позер! — так само торжествуючи, з єхидною посмішкою на вустах відповів чоловік в пенсне, по-хазяйському впіймав за талію Лізоньку, цим її знесиливши, змусив йти поруч, немов рабиню, і попрямував, не озираючись, далі.

— Це зовсім не те, що ви думаєте! — зі сльозами в голосі, наостанок обернувшись, вигукнула Лізонька, сумно повісила голову й покірно рушила за цією страшною людиною. Лише удома я згадав, кого мені нагадав цей худий тип в пенсне: студента-самовбивцю Миколу Сиво-лапцева з мого далекого дитинства! Неук-хімік з претензією на світові відкриття! Що більше я напружував пам'ять, то більше стверджувався в думці, що це так і є. Та само зловісна посмішка, отруйно-колючий погляд за скельцями пенсне.

Він дещо постарів за ці роки, але був цілком упізнаваний. Адже те, що студент наклав на себе руки, виходило лише із записки й кашкета біля болотяної драговини. Йому нічого не вартувало таким чином обдурити, аби уникнути переслідування поліції.

На зміну спогадам прийшли фантазії:

Я лежу, навіки упокоївшись в труні, а біля мене ридає невтішна Лізонька, корить себе, нервово обсмикуючи траурну сукню. Але тут (дідько забирай!) поряд із нею з’являється колишній студент Микола, за сумною міною ховаючи своє торжество, і відразу після похорону везе її до мебльованих кімнат мадам Кокоревої, де траурне вбрання незабаром скидається на підлогу, зірване нетерплячою чоловічою рукою, а коханці любляться в ліжку. Картинка дуже яскрава, я навіть заскрипів зубами від злості й безсилля хоч чимось йому досадити.

Мені згадалося, як після тієї нещасливої зустрічі мене декілька днів і ночей поспіль терзала депресія, розбавлена спалахами несамовитого гніву. Хотів убити її, себе, його, потім горів бажанням, щоб вона прийшла, і я б її пробачив, викресливши побачене з пам'яті, але Лізонька все не приходила. Одного разу вона таки прийшла, не заставши мене, і залишила листа. Повернувшись і отримавши з рук уїдливо усміхненої хазяйки послання, я, не читаючи, засунув його в піч, торжествуючи в душі, що зміг пересилити себе.

А за півгодини готовий був голими руками витягнути його разом із розжареним вугіллям, але було вже запізно

З вечірньої газети на мене обрушилася жахлива звістка: есерами-бойовиками здійснений черговий напад на відділення міського ломбарду на Фінляндському проспекті. Пограбувавши касу, убивши відвідувача, поранивши поліцейського наглядача, бойовики втекли, стріляючи в жандармів, що намагалися їх затримати. В ході погоні один з бойовиків був убитий, а іншому вдалося сховатися. Проте поліція спромоглася заарештувати шістьох, причетних до нападу, у тому числі керівника — перераховані прикмети повністю відповідали зовнішності товариша Сергія.

Оттоді-то я пережив РЕАЛЬНИЙ ЖАХ, що кинув мене в холодний піт від очікування неминучого: появи жандармів, арешту, каторги.

«Чому каторга? Адже я нічого не зробив і нічого не обіцяв вчинити протиправного?! Я не член їхньої партії, стороння людина!» — але страх не відступав, навіть потіснивши думки про Лізоньку. Тепер вона приходила до мене тільки уві сні.

Відтоді мене почало переслідувати переконання, що в протичумній лабораторії арешт мені не загрожуватиме. І я нетерпляче чекав на від'їзд, рахуючи години, відчуваючи хвилини. На службі помітили мій хворобливий стан, хибно вирішивши, що я страшуся роботи в лабораторії.

— Голубе, не такий страшний біс, як його малюють, — намагався заспокоїти Мефодій Ака-кійович, мій тимчасовий начальник в інституті. — Я сам два рочки відбув в протичумній лабораторії, і нівроку — живий! Спочатку бувало лячно, потім звик — людина до усього звикає: до хорошого й до поганого. Головне — запобіжних заходів дотримуйтеся, а там і Бог допоможе. Їдьте і не бійтеся — Господь з Вами!

Я ніяк не міг дочекатися від'їзду, запагу-бивши себе вкрай. Глибоко вночі, втомою долаючи безсоння, я провалювався в тривожний сон, і в сновидіннях мені бачилася Лізонька. Іноді я бачив її оголеною, міг злічити родимки на животі, м'який пушок, що прикриває промежину, невеликий шрам на внутрішній стороні стегна, залишений, за її словами, витівками в дитинстві. Вона докоряла мені, що я поводився з нею, як телепень, як євнух, тримаючись від неї на відстані.

Згадувала, як сама поцілувала мене, і, можливо, дозволила би багато чого, якби я тоді піднявся услід за нею. Минулої ночі вона з'явилася уві сні, але вже з «любчиком». Опинившись на двоспальному ліжку, вони зірвали одне з одного одяг, недбало розкидавши його по всій кімнаті, аж інтимні предмети туалету попадали на підлогу, а потім вдалися до нестримних любовних утіх.