Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Я згодний і чудово розумію величезну небезпеку цієї роботи. Які мої подальші дії?

У моїй душі заграв оркестр, наповнивши радістю, що, нарешті, вдасться розірвати те чортове зачароване коло, яким я так довго ходив, неспроможний вирватися. Подумки розподілив гроші, що залишилися від операції з паспортом для товариша Сергія — тепер не потрібно було їх економити перед безвістю:

«Підкуплю одягу, а решту поверну Клавці, знявши з душі брилу — більше не буду утриманцем у повії! Сьогодні обов'язково вип'ю шампанського!»

Повернувшись до хижки під дахом, відчув бажання продовжувати писати роман.

«Магістрат, розташований в Нижньому

місті, зробив нерішучі спроби затримати поширення жахливої хвороби: були забиті дошками будинки купця Горобця та його сусідів, а всіх хворих відправили до ізолятора при міській богадільні, але демон смерті вже вирвався на волю й міцно тримав у своїх руках долі багатьох тисяч людей.

На ринках тривала торгівля, збираючи маси народу, притягаючи товарами з Криму, Речі Посполитої, Росії. Незабаром кількість хворих перевалила за сотню, а померлих — досягла кількох десятків. Монастирський ізолятор був замалий, не міг умістити кількість тих, що захворіли, але вони там довго не затримувалися, йдучи за купцем Горобцем на цвинтар. Хворих стали відправляти до Фортеці, до військового лазарету, що розмістився в кам’яному триповерховому будинку, але й він миттєво переповнився.

Багато хворих залишалися у себе вдома, сподіваючись на допомогу знахарок з найближчих сіл, але результат був скрізь один — Смерть. По ночах від монастирського ізолятора йшли підводи, завантажені трупами, їхній рух супроводжувався дзвоном дзвіночків. Померлих ховали не на кладовищі, а в різних відлюдних місцях за межами захисних валів.

Генерал-губернатор вжив заходів — по-військовому жорстко та рішуче. Усе Нижнє місто — з його двома тисячами дворів, магістратом, монастирями, торжищами, кварталами ремісників — було оточене військовою командою й узяте під жорсткий караул. Солдатам наказали стріляти в кожного, хто спробує втекти. Місто в місті, зі своїм численним населенням, опинившись в карантині, було приречене на вимирання. По ночах серед набату, що тривожив слух, чулися рушничні постріли, що повідомляли жителів про чергову спробу втечі від Смерті.

Але всім було невтямки, що насправді це сама Смерть направляла кур'єрів-утікачів за межі карантину, прагнучи розширити свої володіння.

За вказівкою архімандрита Никона, який вважав, що чистота звуку церковних дзвонів несе благодать та бореться зі всякою поганню, дзвонарі не покладали рук цілодобово, вибиваючись із сил разом з наданими їм на підмогу ченцями. Вдень до них приєднувалися звуки дзвонів численних монастирів і церков, розміщених в місті та на околицях, передаючи тривогу про небезпеку, що насувається.

Турецький офіцер-бранець, що опинився в місті, заявив, що буцімто знає, як врятувати городян від епідемії чуми, а натомість просив для себе волі. Влада повірила чужоземцеві, спрацювало головне: витрати з казни майже не знадобляться. Його відвели до карантинної зони та зняли з конвою. Натомість він написав на турецькій мові декілька записок однакового змісту : «Великий Магомете! Цього разу помилуй християн і врятуй їх від морової виразки заради нашого визволення з полону!»

Записки були прикріплені до жердин і виставлені на дзвіницях в Нижньому місті, але це не допомогло, мор і далі лютував. Турка було зловлено, поміщено до кріпосної гауптвахти, де він намагався виправдатися: хвороба не відступила, оскільки він не отримав справжньої свободи, але був він нещадно битий батогами. Незабаром він сам захворів і помер, принісши в межі фортеці мор, на щастя, своєчасно зупинений.

До Нижнього міста було скеровано військову команду на чолі з лікарем Силою Ми-трофановим. Під бараки для хворих відвели великі склади покійного купця Горобця, товар з яких був частково знищений, а переважно — розкрадений. Приміщення, де покотом лежали численні хворі, для дезінфекції обкурювали нафтою, що горіла в глиняних посудинах, від диму дерло в горлі, починався кашель, важко було дихати.

При звістці про випадок захворювання негайно спрямовувалася військова команда, що силою відправляла хворого до бараку, а домочадців, що проживають з ним, — на острів посеред річки, до карантинних бараків. Карантин на острові через погане харчування та знаходження під охороною озброєного караулу не викликав розуміння у городян, і вони уникали його в будь-який спосіб. На вулицях незабаром стали знаходити трупи — зазвичай, підкинуті під чужі двори, якомога далі від власного будинку. Таким чином домочадці намагалися уникнути гіркої долі опинитися на острові.