Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Окрім брошури, там виявилася прокламація партії соціалістів-революціонерів, що закликала до експропріації грошових коштів в уряду й капіталістів на справу революції, до пропаганди не словами, а справами.

Терор, насильство, експропріація — від цих слів закрутилася голова, запахло кров'ю, але страх не оживав, оскільки це були тільки слова. З газет я знав: бойовики партії соціалістів-революціонерів кидаються не лише словами, але й бомбами, здійснюють замахи на роззолочених представників «експлуататорської раси», що розжиріли у високих чинах, не люблять навіть рядових жандармів. І це не люмпен, якому втрачати нема чого, а юнаки та дівчата з хороших, заможних, іноді навіть шляхетних, сімей.

Відомий фабрикант-мільйонщик Шмідт, двадцяти трьох років від народження, взяв участь в озброєному повстанні в Москві та, будучи заарештованим, наклав на себе руки, перерізавши горло. Я спробував уявити, як можна накласти на себе руки таким диким робом, але уява відмовляла мені: картинка була бляклою: рожева кров витікала з порізу на горлі, ефемерний передсмертний біль.

Зате задушливий, всепроникливий сморід від миловарного й костеспалювального заводів, розташованих неподалік, викликали у мене граничне роздратування вже тим, що, дихаючи цим смородом, я долучаюся до чогось брудного, непристойного.

Тяжке фінансове становище змусило мене жити на робітничій околиці столиці — біля Московської застави, за котрою вічно димить сморідне міське звалище, — «Гаряче поле», у безпосередній близькості до водяної клоаки — Обвідного каналу, куди зливаються нечистоти міської каналізації та підприємств.

Брудні, темні, зловонні води каналу підживлюються теплом скинутих до них нечистот, замерзають лише за лютих морозів, викликаючи у мене почуття жаху від самого тільки виду жалюгідних мешканців їхніх засмічених берегів — волоцюг, що вкрай опустилися й час від часу потрапляють до газетної хроніки за страшні злочини, переважно — безглузді в своїй жорстокості.

Дивним було те, що багато самовбивць уподобали на цьому каналі Боровський міст, кидаючись з нього у води, до межі наповнені нечистотами, немов їм несила терпіти, аби дістатися до Неви або Фінської затоки. У якійсь газетці я прочитав можливу причину цього: мовляв, на цьому місці знаходилося капище карельських химородників, які прокляли шведських загарбників, а ті, аби перебороти заклят-тя, влаштували жертвопринесення — окропили кров'ю захоплених полонянок це місце, що стало відтоді проклятим.

Найімовірніше, що цю легенду самі газетярі й вигадали, але в тому, що це місце немов медом намазане для самовбивць, є щось містичне. Вдягнувши шинель, я вирішив вирушити якомога далі від цих похмурих, сморідних місць, що не сприяли моєму натхненню у писанні роману про ЖАХ.

Коли дістався Забалканського проспекту, мені поталанило — синій вагон конки, запряжений парою гнідих кобил, уже збирався рушити, але кондуктор, побачивши мої відчайдушні помахи рукою, притримав відправлення. Сира погода з мокрим і дрібним, — майже мжичкою, — снігом, не сприяла їзді на імперіалі, і, заплативши п'ятака, я влаштувався на дерев'яному червоному сидінні біля вікна, приготувавшись до довгої поїздки, вибравши своєю кінцевою зупинкою Літній сад.

Це не те місце, де приємно гуляти взимку, що, власне, зрозуміло із самої назви саду.

Влітку він постає в усій своїй пишноті, заманює, визираючи з-за дивовижної краси кованої огорожі, ваблячи прохолодою тінистих алей у святкових смарагдових вбраннях, тішачи око ретельно підстриженими колючими кущами й ніжною соковито-зеленою травичкою газонів, ажурними альтанками та містками через незліченні канали й ставки, вражаючи великою кількістю античних скульптур, що налаштовують на мінорний лад, даючи можливість ознайомитися з анатомією тіл, торсів, точених фігурок застиглих дів.

З висоти пташиного польоту він схожий на величезний аквамарин, обрамлений червоним гранітом набережних Неви й Фонтанки.

Взимку це місце самоти та смутку, роздумів і нереалізованих бажань, і навіть кам'яний бюст байкаря Крилова має заклопотаний вигляд, немов розмірковує: а чи не податися до веселіших місць? І тільки для закоханих пар це місце чудове своїм малолюдством і тишею, котру порушує тільки їхнє ніжне воркування.

Селіна вже була тут, повільно прогулюючись трохи засніженою алеєю неспішною ходою, насолоджуючись тишею і самотністю. Я поспішив її наздогнати.