Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Марнославство, бажання показатися кращим, сильнішим, ніж ти є насправді — ось рушійна сила нашого повсякденного життя, котре одних возносить до Олімпу, інших скидає до прірви невдач, і неважливо, яким фетишем ми заманюємо себе на цей шлях — владою, грішми, кар'єрою, славою, коханням...

Бажаючи вирватися із визначеного суспільством і батьками кола, я замість того, аби залишитися шанованим ветеринарним фельдшером, погнався за ілюзорною мрією підкорити словом столицю, ввійти до кола відомих літераторів, добитися прихильності та спілкування з самою Зінаїдою Гіппіус. У мене немає помислів зазіхнути на її домашнє вогнище, оскільки вона мене цікавить лише як ідея, а не як жінка у плоті. Моя любов до неї — це, за загальноприйнятими поняттями, — несправжнє кохання, позбавлене конкретної чуттєвості.

Це та двоїстість, яка ховається в текстах її оповідань, віршів.

Як важко змусити себе зосередитися, щоб продовжити вигадані події роману, коли реальність постійно вимагає їжі, питва, сплати за квартиру, пристойного зовнішнього вигляду. Розумію, що сьогодні не вичавлю з себе більше ані рядка, вбираюся в студентську шинель, кашкет і залишаю мансарду. Хочу розчинитися в людському натовпі, що підживлює мене енергією. Жадібно вловлюю уривки фраз, розмов, шукаю цікаві типажі для роману. Події мертві, коли в них не видно живих людей.

Це велике похмуре кам'яне місто, немов морфій, непомітними путами нерозривно прив'язує до себе, і я розумію: залишатися тут — погибель, але вже не можу його покинути. Без гроша в кишені похмуро тиняюся розкішним Невським, де протягом доби не замовкає свято для тих, у кого товсті гаманці й солідні рахунки в банках. У роззолочених мундирах, у дорогих екіпажах, з красунями-дружинами та коханками, за віком — онуками, поспішають до театру старезні царедворці та люди у фраках, при чинах та достатку.

Нині модно й престижно таємно чи напоказ утримувати юних хористок і балерин, а на мою долю — повія Клавка-Швачка, та й те — допоки я їй не набридну. Але я вірю — настане той час, коли голосно заявлю про себе, стану бажаним гостем в літературних салонах столиці, і надушені французькими духами манірні світські красуні вважатимуть за честь отримати від мене напис в їхніх щоденниках.

Ці студентська шинель і кашкет потрапили до мене не без участі Клави. Минулого разу вона прийшла не сама, а, на мій подив, з похмурим молодиком мого віку, котрий назвався товаришем Сергієм, викликавши у мене бажання пожартувати: «Це ви котрого Сергія товариш?» Той подивився на мене так, що відразу зникло бажання розвивати далі цей жарт.

Клава пояснила мету приходу: Сергієві потрібний мій паспорт, і він готовий за нього заплатити 100 карбованців асигнаціями. Від обіцяної суми у мене перехопило дихання, але я, проте, почав відмовлятися. Клавка наполягала: угода дуже вигідна для мене: я обміняю свій паспорт на солідну суму, а потім напишу заяву про пропажу до поліцейської дільниці та за два тижні отримаю новий паспорт. Ризику жодного, у неї свої зв'язки в поліцейському відділку — там усього за червінець прискорять справу.

Клава глушила громовим голосом мої побоювання, похмурий Сергій більше відмовчувався, скоса роздивляючись мене, немов прицінювався в крамниці, лише раз скупо кинувши, що паспорт потрібно одному товаришеві, щоб виїхати за кордон. Не знаю, що більше подіяло на мене: бажання, аби Клава замовкла, чи сотня — але врешті-решт я погодився. На довершення Сергій обміняв свою новеньку студентську шинель із кашкетом на додачу на мої стареньке пальто та шапку, котра вже почала облазити.

У кишені шинелі я виявив брошуру якогось Павлова під гостроцікавою назвою «Очищення людства». Вміст брошури мене вразив: за твердженням автора, усе людство розділене на раси: інтелектуальні та моральні. Усі можновладні, експлуататорські елементи суспільства мають негативні, глибоко вкорінені органічні властивості, що вимагають виділення їх в особливу расу.

«Це — раса, яка морально відрізняється від наших тваринних предків в гірший бік; у ній мерзенні властивості горили й орангутанга прогресували та розвинулися до небачених у тваринному світі розмірів. Немає такого звіра, порівняно з котрим ці типи не здалися б жахливими... Діти (переважна більшість) виявлятимуть ту ж злість, жорстокість, підлість, хижість та жадібність». З цього випливав висновок: усі представники цієї раси, включаючи жінок і дітей, мають бути потлумлені — «винищені, мов таргани».