Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Можемо повторити: ми — є, річка — теж, залишається тільки роздягтися і — вперед! Хіба тільки речі перенесемо до будинку.

— Н-і-і-і-і! Купатися вночі не будемо — русалки залоскочуть і на дно затягнуть, — Наташі згадався сон, що наснився тут.

— Т-а-а-а-к! Негайно купатися, і тільки голяка, а лоскотати замість русалок буду я! -Олег став поспішно вивантажувати речі з автомобіля. Чаклунство вечора подіяло на нього, прибравши з голови важкі, сумні думки. Вони занесли привезені речі на другий поверх, склали біля каміна.

— Потім розберемо! — скомандував Олег, -Повністю роздягаємося, і бігом в річку! Ти будеш лісовою незайманою німфою, а я — хтивим сатиром! Ти — тікаєш, я — наздоганяю!

— А де твої роги і копита?! — розсміялася Наталка, скинувши сукенку, дістала купальник, приміряючись його надіти.

— Роги — ця справа наживна, а копита — є! -і Олег відбив на підлозі чечітку.

— Вправно! — похвалила Наталка, скинула ліфчик, відвернувшись спиною, але Олег вихопив купальника з її рук.

— Як домовлялися — голяка! — він дражнив купальником дівчину, але в останню мить перекидав з руки в руку.

— А якщо хто побачить?! Віддай, будь ласка! — Наталка удавано гнівалася, бігаючи топлес за Олегом.

— За півгодини буде північ — хто в цей час може нас побачити на річці? — розсміявся Олег

— Невже так пізно?! — здивувалася Наталка і припинила спроби. — Може, не купатимемося? Тут вночі постійно якісь дивні речі трапляються .

— Будемо-будемо! — заперечив Олег, приміряючись стягнути трусики з Наташі, але та уперто чинила опір :

— Ой, Олежко! Нікуди не підемо! Краще -завтра, по-світлому!

— Краще завтра — це сьогодні! — стояв на своєму Олег

Сильні удари у вхідні двері, що почулися знизу, змусили їх на мить завмерти.

— Хто це може бути? — злякалася Наталка.

— Ніби ще не північ — сьогодні ВОНИ рано почали! — пожартував Олег, подумавши: «Напевно, Архангельські приїхали».

— Хто — ВОНИ?! — гучним шепотом поцікавилася Наталка.

— Як завжди — ТЕМНІ СИЛИ! — знизав плечима Олег, надіваючи джинси і накинувши не застібаючи сорочку. — Біси або лісовики -спробуй їх розбери, хто є хто?

— Прошу, Олежка, не жартуй так! — ще більше злякалася Наталка, побачивши, як той попрямував до дверей, порадила: — Не відкривай відразу, Олежко! Дізнайся через двері — хто це?

Олег швидко збіг по сходах вниз, не доходячи до дверей, уповільнив кроки: «Насправді

— хто це, якщо не Архангельські»?

— Андрію! Я чекаю! Чому так довго? — почувся із-за дверей нетерплячий дівочий голос, і Олег відразу упізнав його. Він розкрив двері

— на порозі стояла Вероніка. Побачивши його, вона відступила на крок назад, немов збираючись тікати:

— А де Андрій? Він тут?

«Запитання викликає певні утруднення, якщо вона запитує про мого друга Андрія, який вже три тижні, як похований», — подумав Олег, відступаючи убік, тим самим, запрошуючи дівчину увійти. Вероніка не поспішала погодитися на запрошення, поцікавившись:

— Він вгорі?

Олегу не залишалося нічого, як кивнути головою на знак згоди. Дівчина швидко проскочила в коридор і легко вибігла по сходах. Олегу довелося спішно пройти за нею, не встигнувши навіть закрити двері на внутрішній замок.

Він встиг у час, коли німа зустріч Вероніки і Наталки, зажадала роз'яснення.

— Це — Вероніка, — представив Олег дівчину.

— Де Андрій?! — нетерпляче повторила Вероніка питання, як музичний автомат, що застопорився на одній мелодії. — Хто ця жінка?

— Це — Наталка. Сядь, Вероніко, заспокойся. Двома словами не розповіси.

— Чому ви тут, а Андрія немає?! — Вероніка позадкувала до дверей, але Олег затулив їх своїм тілом.

— Почну, Вероніко, з кінця: Андрія вбили близько місяця тому.

— Ви мене обманюєте! Він прислав мені СМС, запросивши сьогодні на дачу! — гнівно заперечила Вероніка.

— Ти упевнена, що СМС надіслано з мобіл-ки Андрія? — поцікавився Олег

— Звичайно! Цей мобільний телефон він придбав тільки для спілкування зі мною! — вигукнула Вероніка.

— Виходить, він з тобою спілкувався по індивідуальній мобілці? Цікаво. У такому випадку... — Олег на мить замислився. — Але чому СМС, а не прямий дзвінок?

— Не знаю. Тижні три тому, може трохи більше, він подзвонив, і повідомив, що від'їжджає, і деякий час спілкуватиметься тільки через СМС.

— Це був точно Андрій, а не хтось інший?

— Так, це був він — тільки дуже засмучений. Ви мені не вірите?!

— Вірю, навіть дуже вірю... Поясни мені: що таке могло завадити Андрію упродовж трьох тижнів хоч би раз подзвонити тобі, а тільки слати СМС? Якщо повідомлення приходили, то був зв'язок, а от набрати він не міг Чому!?