Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Це було так раптово, не вкладалося до жодної запланованої схеми передбачуваних подій. Олег підхопився до того, як прийняв рішення, й кинувся до вогнища.

Жінка й Жора стояли над тілом діда, що бився в судомах, а з рота в нього вибивалося невелике синє полум'я, немов з газової запальнички. Полум'я закінчилося разом із судомами, тіло мертвотно застигло, і лице стало швидко чорніти.

— Боже мій! Його покарав диявол і поніс його душу! — вигукнула жінка, здригаючись великим тремтінням.

— Він це знав і не раз про це говорив! -тремтячим голосом доповнив Жора, тільки тут звернувши увагу на Олега, що з'явився в темному спортивному одязі.

— Ти що тут робиш? Знову заблукав?! — загрозливо вимовив він. — Тобі мало душі Чука, так ти й по наші прийшов!? — Обернувся до жінки. — Це ВІН! Учора спеціально грошима спокусив Чука, щоб той порушив клятву, а сьогодні прийшов по наші души!

— Диявол! Господи допоможи! — крикнула жінка і кинулася бігти. Жора кинувся услід, не забувши прихопити останню недопиту пляшку.

— Диявол! — пробурмотів Олег, схилившись над бомжом, що помер. — Пити потрібно було менше, щоб не згоріти, як цей Чук. Ну і прізвисько у нього! Його товариші по чарці, напевно, і імені справжнього не знають.

Олег покинув кладовище, як і прийшов -через огорожу. Знайшов найближчий таксофон і повідомив про те, що сталося, в міліцію, натиснувши на відбій, як тільки стали з'ясовувати його особу. Бажання виявитися свідком в цій історії у нього не було. Нервова напруга його покинула, і катастрофічно захотілося спати

— даремна безсонна ніч дала про себе знати. Найближчим місцем, де він міг відпочити пару годин до початку роботи, була його квартира, і він вирушив туди.

Мертве обличчя Свєти, у скривавленій воді, що спливло в пам'яті, не змогло відігнати сон і змусити його змінити рішення.

Дорога додому перетворилася на катування: непереборне бажання спати раз у раз відключало свідомість в метро, він валився на оточуючих, лише останньої миті примудряючись зберігати положення стоячи.

— Ось нализався! Напевно, цілу ніч непробудно пиячив! Як такого в метро впустили! — почувся невдоволений жіночий голос, який перекрило оголошення станції : «Театральна»! Олег в останню мить проштовхнувся до виходу і встиг вискочити з вагону.

Вийшовши з будівлі метрополітену, подальший шлях додому Олег пройшов пішки, трохи збадьорившись від руху і свіжого повітря. Але, лишень він зайшов до кімнати, як бажання спати знову оволоділо ним, і, не роз-дягшись, він влаштувався на дивані.

Сон смертельно втомленої людини не передбачає сновидінь, а йому щось снилося, миттєво вислизаючи зі свідомості, залишаючи після себе відчуття важкості й головного болю. У двері забарабанили, і почувся стривожений голос Вітька :

— Олеже, відкрий! Мені потрібно з тобою поговорити! — але Олег лише відвернувся спиною до дверей, прогарчавши:

— Йди до біса! Дай мені поспати!

На подальший стук він вже не реагував, провалившись в глибокий сон вже без сновидінь.

Дзвінок у вхідні двері розбудив його, і він насилу розплющив очі, намагаючись второпати, де знаходиться і що потрібно робити. Дзвінок не вщухав, і насилу піднявшись, Олег вийшов у коридор. Відкрив не запитуючи й закляк від побаченого: чоловік у сірому костюмі, а з ним — троє в міліційній формі та сусіди-пенсіонери з нижнього поверху.

— Громадянин Віктор Миколайович Лазор-кін?! — офіційним тоном поцікавився чоловік у цивільному, і у Олега відлягло від серця:

— Ні, — демонстративно позіхнув він.

— Так, це — Олежка, — підтвердив його особу пенсіонер-понятий.

— Пред'явіть документи, — зажадав чоловік в костюмі, не відреагувавши на репліку пенсіонера. Поки Олег діставав документи, в коридорі чувся командний голос чоловіка в цивільному:

— Потрібно відкрити квартиру. Звіть жеківського слюсаря. Ордер на обшук є.

Поглянувши на документи, чоловік прискіпливим поглядом порівняв фото в паспорті й оригінал, що стояв навпроти з пом'ятою сонною пикою.

— Громадянин Лазоркін ночував удома? -суворо запитав він.

— Не знаю. Я сам рано вранці прийшов, -знову позіхнув Олег. — Крізь сон чув, ніби він стукав до мене в двері кімнати, але, можливо, це наснилося. А в чому справа?

— Є ордер на його затримання й обшук в квартирі. Де він може зараз знаходитися?

— Не знаю — я не його кохана дружина, котрій він усе докладає.

— Зазвичай ціную гумор, але такий таїть в собі можливість неприємностей, — холодно зауважив чоловік.