Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— З ним жила співмешканка Варя, з дитиною. Її що, теж немає вдома?

— Зараз побачимо. Нікуди не йдіть — можете знадобитися, — кинув чоловік і повернувся в коридор, де вже вовтузився з дверима слюсар. Але в квартирі на них чекав звичайний безлад, нагромадження різних речей, у своїй більшості — нікчемних.

— Пробачте, а затримання Вітька... громадянина Лазоркіна не пов'язано зі вбивством його колишньої співмешканки Віолети?

Чоловік міряв Олега поглядом і невизначе-но процідив крізь зуби.

— Можливо.

— Але ж у Вітька... громадянина Лазоркіна, було залізне алібі? — не відставав Олег

— Виходить, воно не «залізне». Не заважайте нам, громадянине. Зайдіть до своєї кімнати, коли знадобитеся — покличемо.

— Згадую, і аж острах бере: слабкий туман і жіночий крик, а далі ти вже знаєш, — Олег додав деталі в розповідь про нічну пригоду.

— Олежко, навіщо ти сам пішов? Адже це було так небезпечно, взяв би мене, — Наталка, докірливо похитала головою.

— Наступного разу обов'язково так зроблю, — розсміявся Олег. — Сподіваюся, сьогодні ввечері нам ніщо не перешкодить вдатися до неробства. Пропоную на вибір: кіно, театр або покидати кулі в кегельбані? Чи бажаєте вдатися до обжерливості в ресторані з дарами моря?

— Кегельбан! Кегельбан! — застрибала і заплескала в долоні Наталка. — Я буду для тебе серйозним суперником.

Парочка сиділа на лавці в невеликому скверику біля пам'ятника Григорію Сковороді на Подолі. Денна спека спала, і вечір лише починався, наповнюючи центральні вулиці розрядженою публікою у пошуках цікавого дозвілля.

Задзвонив мобільний в Олега, і в трубці почувся голос Андрія Архангельського :

— Учора на дачу приїжджали батьки Свєти — від них дізналися про трагедію... Просто не віриться: Андрій, а тепер і Світлана.

— Жах, який не можна висловити, — настрій у Олега миттєво впав і він подумав: «Як я міг подумати вдатися до розваг, коли пройшло так мало часу після смерті моїх близьких друзів»?!

— Батьки Свєти збираються її тіло відвезти до себе на батьківщину — не хочуть ховати поряд з Андрієм.

— Так, я чув. Зі мною вони не хочуть спілкуватися, немов я в усьому цьому винен.

— З одного боку їх можна зрозуміти, з іншого — адже ти хотів зробити, як краще Свєті.

— Ось і зробив, — голос в Олега згас.

— Олежко, ну ти зовсім розклеївся, — Андрій відчув настрій співрозмовника і перевів розмову в інше русло. — Ти зустрівся з таємничою русалкою, що відвідала вас вночі?

— Ні, а що? — насторожився Олег.

— Її прізвище — Залевська?

— Точно так. Ти щось згадав?

— Так, дещо розкопав: третій рік до нас на дачу ходить прибирати одна жінка з найближчого села — Тетяна. У неї є ключі від нашої дачі. Я ніколи не цікавивися її прізвищем

— Таня та Таня. А у Віки, виявляється, записано її прізвище — Залевська. Ось я і дзвоню.

Віка поруч — привіт тобі передає та хоче мене доповнити.

У трубці почувся голос Віки :

— Олеже, в цієї жінки є дочка, яка живе в місті. Ніби ця дочка з невідомих мені причин довго була відсутня, і тільки нещодавно знайшлася. Таня якось проговорилася, що коли погано почувалася, її дочка в нас кілька разів прибирала замість неї. Ми цьому не надали значення. Дочку ми у вічі не бачили й не знаємо навіть, як її звуть. Можливо, після нашого від'їзду її дочка прийшла прибиратися на дачу, а ключі забула.

До села пішки три-чотири кілометри, злякалася темряви і не захотіла під дощем повертатися, ось і просилася переночувати. Наступного тижня ми повинні її побачити — можемо детально розпитати. Це так, версія.

— Спасибі, Віко. Виходить усе просто і зрозуміло, — кисло посміхнувся Олег.

— Поки усе. Привіт Наталці — вона класна дівчина, не впусти її, — порадила Віка та додала. — Андрій підтверджує мої слова — махає головою. Він би її не упустив, але я насторожі! — і вона енергійно переключилася на чоловіка, забувши вимкнути мобілку.

Олег коротко передав розмову Наталці, і вона помітила зміні в його настрої.

— Що з тобою, Олежко? Тобі не сподобалося, що таємниця русалки виявилася такою прозаїчною? Адже це добре — туман навколо її особи розсіявся, і однією таємницею стало менше.

— Наталка, не через це. Давай сьогодні почекаємо з веселим відпочинком в кегельбані -тіло Світлани ще не поховане й досі знаходиться в морзі.

— Я не проти. Згодна піти на найсумніше індійське кіно — буде під настрій.

— Кіно теж відміняється. Ми відвідаємо художника, повідомимо, де ховається його дружина.