Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Вихід зараз закритий на замок — потрібно лізти через огорожу, але вона там дуже висока, — пояснив Жора, що повеселішав від отриманих грошей. — Я проведу до огорожі, де вона невисока та її легко перелізти, та й допоможу. Заразом сходжу по бухло до нічного магазину.

За сорок хвилин, коли вони вже були в машині, Наталка запитала в Олега:

— Які ще тобі потрібні докази, що Родіон Іконников живий?

— Тільки особиста зустріч з ним. Але поки не знаю, як її організувати. — Олег замкнувся в собі, і, скільки не намагалася Наталка вивести його на розмову, він відбувався односкладовими фразами.

— Спасибі, Вітю, — ідеально чисто, не залишилися жодних слідів, — оцінив роботу на кухні Олег, про себе додавши: «Окрім моєї пам'яті, яку ніякими миючими засобами не вискоблиш начисто».

— Я старався, Олеже, — скромно вимовив

Вітьок. — Адже я розумію.

— Хоч зараз тут порядок, але жити тут я не зможу. Зрідка навідуватимуся — і по всьому.

— Час тобі допоможе, Олеже, головне — не їсти себе спогадами.

— Чув, Вітю, до тебе Варя з дочкою повернулися?

— Одному жити важко. Вони просилися — я прихистив.

— Віолету не згадуєш?

— Що толку в спогадах? Вона сама вибрала свою долю — пішла на смерть.

— Або намагалася сховатися. Можливо, вона щось знала про смерть Світлани. Адже вона пішла від тебе саме того дня. Я думаю, що смерті Віолети і Світлани взаємозв'язані. А може й смерть Андрія.

— Я був у слідчого — той припускає, що ні, — заперечив сусіда.

— Не думаю, щоб слідчий тобі так прямо заявив — швидше, це твої припущення. До речі, учора я був на кладовищі — і випадково виявив свідка вбивства Віолети.

— Та ну?! — здивувався Вітьок.

— Є такий, але не квапиться йти до слідчого, поки я за комір його не потягну. Він бачив, як вбивця оглушив Віолету ударом пляшки по голові, а потім задушив. Навіть зовнішність вбивці розгледів.

— І що?! — поцікавився співрозмовник.

— По його описах можна скласти фоторобот. Розкриється вбивство Віолети — будуть розкриті вбивства Світлани й Андрія. Завтра вранці обов'язково цього свідка відправлю до слідчого — сьогодні ніколи. До побачення, Ві-тьку.

— Заходь частіше, Олеже. У випадку чого — завжди готовий допомогти. — привітно запропонував Вітьок.

Вийшовши на вулицю, Олег подзвонив до художника:.

— Як Вероніка? Невже досі не з'явилася?

— Не знаю, що й думати, — в голосі художника лунала тривога. — Раніше вона так надовго не зникала. А у вас як просувається розслідування смерті вашого приятеля?

— Після вбивства Андрія загинули ще двоє — гадаю, ця справа рук одного і того ж нелюда. Вбито дружину Андрія, і одну дівчину — Віоле-ту, вона була співмешканкою мого сусіда.

— Виходить, в місті орудує маніяк? — стривожився художник. — Вероніки досі немає. Де її шукати? Ви розповідали, що тієї ночі вона намагалася відвідати ваших сусідів по дачі.

— Не моїх — я сам був в гостях. В Архангельських я вже цікавився — вони не знають Вероніку, це була її вигадка.

— Може, вона не до них проходила, а до когось іншого? Їхнє прізвище назвала, аби не підставити ту людину. Не підкажете адресу, де знаходиться та дача?

— Будь ласка, — Олег продиктував адресу і як туди проїхати.

— Спасибі, — подякував художник. — Якщо до вихідних Вероніка не з'явиться, то рушатиму туди на пошуки.

— Пошуки — це цікаво, — погодився Олег. -Я теж завтра вирушаю на пошуки. Випадково дізнався, що є свідок смерті Віолети — бомж, що живе на кладовищі. Завтра розшукаю його, затягну до слідчого, а з його допомогою можна буде підготувати фоторобот вбивці. А далі вже тільки справа правоохоронних органів.

— Удачі вам! — побажав художник.

— Вам теж — у пошуках Вероніки! — обмінявся люб'язностями Олег

«Пастки виставлені! — підсумував для себе Олег. — Тепер тільки залишилося подивитися, що за звір до них потрапить».

Підозрювати Вітька Олег став після смерті Віолети, і, особливо, після розповіді бомжа. Навряд чи Віолета вночі на кладовищі довірчо розмовляла з незнайомою людиною, яка змогла їй несподівано завдати удару. Знаходячись на «дні», вона уміла постояти за себе: випадок зі здоров'яком, що спробував її зґвалтувати, це підтверджував.

З художником було складніше: явних підозр проти нього не було, за винятком Вероніки

— аж надто та дивна.

На користь невинуватості Вітька й художника говорило одне, що їх об'єднувало: не було мотивів для здійснення ними таких жахливих вбивств.