Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Обов'язково, газета за цікаву інформацію платить, — згідно кивнув Олег

— А ви не менти? — поцікавився перший бомж.

— Менти не платять, а вибивають інформацію мордою об асфальт, Жоро. Невже ти цього не знаєш?! — захихикала жінка. — Ви насправді нам заплатите?

Старий продовжував байдуже лежати на землі, немов його те, що відбувається, не цікавило.

— Якщо інформація варта того, — підтвердив Олег Заліз до портмоне, дістав «Грушев-ського» й манливо помахав папірцем в повітрі. У жінки спалахнули очі.

— Ця дівчинка недовго тут жила, десь із місяць, потім зникла, і з'явилася кілька днів тому, а потім вже все — вона жмурик.

— Як її звали?

— Ми її прозвали Тимофієм, Тимохою. Коли вона тільки почала тут вештатися, до неї один і поліз було. Здоровенний такий бугай, а уранці зустрічаю — він плаче і за чоловіче господарство тримається. Дівчинка хоч і маленька, але виявилася хваткою — схопила його за причандалля й викрутила. Він плаче, тримається й скаржиться: «Вона не дівка, а цілий Тимофій!» Що він цим хотів сказати — не знаємо. За декілька днів він кудись згинув — можливо, набридло ходити посміховиськом цілого цвинтаря? Дівицю ми прозвали Тимофієм або Тимохою, і більше до неї ніхто зухвало не ліз.

— Не густо — не більше, як на червінчик, -розвела руками Наталка. — Олежко, видай плату жінці. — Більше нічого немає? Нас, звичайно, більше цікавить пов'язане з її вбивством.

Жінка, отримавши в руки десятку, уся спалахнула й випалила:

— Що ви дасте, якщо ми розповімо, що бачили вбивцю?!

— Мовчи, дурна! — прикрикнув на неї Жора і навіть злегка замахнувся.

— Тисячу дасте?! — не звертаючи на нього увагу, із завмираючим серцем поцікавилася жінка. Названа цифра — «тисяча», зачарувала Жору, той відразу принишк. От тільки дід, що спокійно лежав біля багаття, раптом став збиратися, мабуть, вирішивши прогулятися.

— Ану стій! — Жора перехопив його за плече. — Нікуди не підеш!

— Ви дурні й безрозсудні — не розумієте, куди сунетеся! — огризнувся дід і спробував вирватися, але Жора його тримав мертвою хваткою. Олег зрозумів — бомжі насправді щось знають, але бояться. Він дістав з портмоне дві сотки, доповнивши ними пятидесятку, і знову помахав в повітрі. Бомжі, побачивши величезну для них суму, завмерли.

— Тис-сячу! — заїкаючись, зажадала жінка.

— Цього вам вистачить з головою, якщо ви насправді щось бачили і це нас зацікавить, -твердо сказав Олег — Я чекаю!

Коли пауза затягнулася, він зробив рух, неначе хоче заховати гроші.

— Зажди! — жінка підхопилася на ноги, підійшла до діда і стала тому щось шепотіти на вухо. Той негативно махав головою, а потім поник.

— Тіло моє вже пропало — думав душу вберегти. Пропадай усе пропадом! Гай-гай, нап'ємося сьогодні горілки від душі! — і дід приступив до розповіді:

— Тієї ночі, проходячи через ділянку, яку уподобала собі Тимоха, я почув голоси: її та чоловічий. І ще, дзвін склянок і булькання з пляшки — ось це мене й зупинило. До їхньої розмови я не прислухався, більше роздумуючи, як би мені напроситися на чарочку так, щоб не вигнали.

— Невже нічого не запам'ятали з того, про що вони говорили? — поцікавилася Наталка.

— Ніби він щось просив, і вона погоджувалася. Так, так і було. Погоджувалася. Я став ближче до них пробиратися. Вони бенкет влаштували на могильних плитах біля стели, де поховані двоє: чоловік і дружина Севастьяно-ви. Газетку підстелили, а для світла розставили декілька свічок. Тимоху бачив добре, а чоловік немов з темрявою зливався. Голос у нього немолодої людини. Тільки я думав заявити про себе, як бачу, він пляшку схопив, та як стукне нею Тимоху по голові. Пляшка розбилася — запахло горілкою.

Дівка — відразу у відключці, розпласталася прямо на плиті, він шнурок дістав і — рраз, задушив її. Я закам'янів від страху. Він останки пляшки зібрав в пакет, туди ж склянки. Тут я побачив його тінь, що відбилася на стелі, — у нього на голові були ріжки! Такі невеликі, але ріжки! Це був біс! Біс! Я подумки прохав Диявола, щоб він пощадив мене, пообіцявши нікому не розповідати про побачене. А якщо розповім, то душу йому віддам! Коли б не горілка, проклята, то ніхто б про це не дізнався. Він пішов, а я рушити не міг ще з півгодини, лише потім втік. Ох!

У горлі пересохло, у вас із собою горілки немає?

Олег з Наташею ще з півгодини розпитували діда, поки не переконалися, що він більше нічого не може додати до сказаного. Віддали обіцяні гроші, виторгувавши умову, що їх відведуть до виходу з кладовища.