Сергей Пономаренко - Тенета бажань

«Чому я думаю, що вбивця був обов'язково чоловік, а не жінка? Узяти, наприклад, Вероніку: психічно неврівноважена, невідомо, які думки бродять у неї в голові. Раптом, це вона здійснює ці вбивства, перебуваючи під впливом божевільних ідей? Але чому я думаю, що Ві-тьок і художник — нормальні, а не психопати-маніяки? Простіше подумати на них, ніж на Вероніку, припустивши, що вона розкривала ножем черевні порожнини у жертв й діставала скривавлені нутрощі.

Навіть ідея з Родіоном Іконниковим виглядає реальнішою, ніж те, що вбивця-маніяк

— Вероніка».

Олег не відкидав думку, що вбивця, або група вбивць, можуть бути йому незнайомими. В цьому випадку, йому лише залишалося сподіватися на офіційне слідство. Він не став посвячувати Наталку у свої плани, вигадавши причину, з якої не ночуватиме у її батьків і відразу після роботи вирушив на кладовище. При світлі дня, міряючи кроками доріжки, Олег не міг збагнути, як учора вони ухитрилися тут заблукати? Напевно, непроглядна темрява була винуватицею цього.

Упродовж декількох годин він вивчав тут місцевість, знайшов місце із залишками вогнища, де вчорашні бомжі організували собі нічліг

Коли стемніло, Олег проникнув на кладовище, скориставшись лазом, показаним бомжем Жорою. Дотримуючись обережності й тиші, він дістався до місця, уподобаного для засідки. Усі хитрощі, вжиті Олегом для того, аби залишитися непоміченим, були зайвими, оскільки біля вогнища вирувала грандіозна пиятика. Кількість випитого розв'язала їм язики, і кожен прагнув висловитися, зливаючи голоси в хорі, в якому виділявся дзвінкий голос жінки. З їх п'яного базікання Олег нічого корисного не дізнався.

Олег не боявся самостійно зробити те що замислив, вважаючи себе фізично підготовленим, сподіваючись на навички, набуті в секції рукопашного бою. Любитель екстремальних видів спорту, Олег зараз відчував приплив адреналіну не менший, ніж при проходженні смертельно небезпечних порогів, або на спуску по «чорній» лижній трасі, або коли опускався в аквалангу на вісімдесятиметрову глибину, де будь-яка помилка дорівнювала смерті. Але понад усе це нагадувало підйом по прямовисній стіні упродовж декількох годин.

Не за кількістю витрачених калорій — яку енергію можна витратити сидячи сиднем в засідці? Але постійна, ані на секунду не послаблена увага, відчуття навколишнього оточення всіма відомими й невідомими органами чуття тут вимагалося. Будь-який звук ніс інформацію, яка за неправильного чи повільного реагування могла коштувати життя.

Олегу згадалося, як долаючи двохсотме-трову стінку на Домбаї, ухилився від каменю, — по суті — шматка скелі, зрушеного проходженням першого номера зв'язки, — що пролетів повз його голову в декількох сантиметрах. Тоді спрацювало щось відмінне від свідомості, що точно розрахувало траєкторію каменю й умовну сталість положення його тіла, змусивши зрушитися лише на необхідний десяток сантиметрів, ні більше, ні менше.

Ось і зараз він знаходився в подібному стані, злившись з ніччю, почуваючи себе частиною її, готовий у будь-який момент діяти. Але час ішов, шум біля багаття поступово згасав, розмови перетворилися на незв'язне п'яне мимрення, тишу, що настала, лише іноді прорізав дзвінкий регіт жінки.

Іноді хто-небудь з трійки вставав, п'яно хитаючись, відходив від вогнища, зазвичай, недалеко й справляв нужду. У ці миті Олег, стискався, як пружина, але нічого не відбувалося, і він знову розслабляв тіло, завмираючи.

Дивовижним чином Олег не страждав від тривалого очікування, він навіть не помічав, біжить час або стоїть на місці, вигнавши з голови всі думки, що заважають йому дотримуватися внутрішнього зв'язку: він, ніч і об'єкт спостереження.

Ніч добігала до кінця, нічого не відбувалося, і незабаром компанія захропла біля згаслого багаття, що лише відсвічувало розжареним вугіллям в темряві.

«Він з'явиться удосвіта» — запевнив себе Олег, перетворившись на слух, а внутрішня напруга рятувала його від сну краще за міцну каву.

Наближався світанок, почало помалу сірі-ти, по землі заклубився туман, тіло Олега стала пробивати прохолода, заважаючи його увазі.

«Туман — посібник диявола» — несподівано виникла думка в Олега, тим самим допомагаючи йому сконцентруватися. Він наблизився до місця, де відпочивала трійка бомжів.

Хропіння припинилося, почулися хрипкі, сонні голоси — певно уранішня прохолода дістала і їх. Вони знову стали прикладатися до пляшки, і раптом жахливий жіночий крик прорізав тишу.