Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Не заперечую — з твоєї розповіді я зрозуміла, що він великий оригінал. Як думаєш -чому вона до нього не повертається?

— Я теж хотів би це знати.

Пройшовши Контрактову площу, звернули праворуч та опинилися на вулиці Хорива, де в перших номерах будинків жив художник. Наталка легко вбігла на четвертий поверх, а Олег насилу встигав за нею, відчуваючи розбитість, втому в тілі після безсонної ночі.

Художник виявився вдома, продемонстрував показну привітність, навіть запропонував на вибір: кава або чай, не те що за минулих Олегових відвідин. Наталка так голосно й щиро захоплювалася картинами та винаходами художника, що той буквально розтанув і навіть подарував їй невеликий натюрморт.

— Ви зробили нам подарунок, і ми хочемо зробити вам, — відпиваючи маленькими ковточками каву, повідомила Наталка, лукаво дивлячись на художника. — Але за умови — якщо доведете, що щиро любите Вероніку.

— Ви знаєте, де вона зараз?! — збліднувши, запитав художник.

— Так. Тільки, не хвилюйтеся — з нею все гаразд, — Наталка з лукавим виразом подивилася на нього. — Ви їй не присвячували вірші?

Художник мовчки заперечно похитав головою.

— Дивно. Зазвичай закохані пишуть вірші під впливом почуттів, що переповнюють їх, -не вгамовувалася Наталка. — Яким же чином вона могла відчути вашу любов? Тепер я сумніваюся, що ви по-справжньому її любите.

— Вірші. Слова. Вони оманливі. Довести що-небудь можна тільки справами, а не словами, — сумно посміхнувся художник. — Добре, я доведу. Ви мені пообіцяєте, що їй про це не розповісте за жодних обставин?

— Присягаємося! — зробивши серйозне обличчя, урочисто вимовила Наталка, а насправді ледве утримуючись від посмішки.

— Аналогічно! — підтвердив Олег

Художник відкрив таємні двері до іншої кімнати, викликавши нову бурю захвату й компліментів з боку Наталки. Опустив алюмінієві сходи і по них піднявся на горище. Цього разу вниз опустив на мотузці не один, а чотири щільно загорнутих пакети.

— Що це? — поцікавилася Наталка, у художника, що спустився.

— Картини. Ті, які Вероніка продала за час, що живе разом зі мною.

— Ви хочете сказати... — очі в Наташі округлилися, і вона рукою закрила рот, немов не даючи цим закінчити думку.

— Так, — підтвердив художник. — За винятком трьох робіт, реально проданих, усі ці картини купував у неї я. Написання картин дозволяло їй нормалізувати свій психічний стан, та й майстерність її росла. Врешті-решт, вона навчилася розуміти і передавати колір. Це було досягнуто великою працею: її та моєю. Якби вона знала, що її картини не затребувані, а перекочовують, після безуспішних спроб їх продати, на запилене горище, то давно б кинула малювати, а їх — знищила б.

А так вона отримувала регулярно гроші від «продажу» своїх картин, це служило стимулом для подальшої творчості. Гроші... мене не цікавило, куди вона їх витрачає — наш сімейний бюджет забезпечував я сам. Хіба це не доказ, як я її сильно кохаю?

— Так, згодна, — сказала вражена Наталка. — Ваша дружина знаходиться в своєї матері, котра мешкає в ...

Поки Наталка розповідала, як художникові дістатися до села, де Вероніка знайшла свою матір, Олег роздумував над його вчинком.

«Похвально: допоміг Вероніці... і собі. Маніпуляція з картинами більше схожа не на любов, а на звичайну угоду. Він заманив її можливістю стати художницею і купив її за гроші. Він купував не картини, а її тіло». Незабаром Олег і Наталка розпрощалися і покинули квартиру художника.

— Ще не так пізно — підемо на сумний любовний фільм? — запропонувала Наталка.

— Пропоную інше, дуже авантюрне — поїздку на дачу. Завтра — субота, вихідний день. Я хочу на дачі перевірити деякі припущення, і заразом відвідати Вероніку та її маму.

— Більше авантюрної і безглуздої пропозиції я не чула. А якщо туди приїдуть батьки Андрія або Світлани? Адже вони в місті — це буде такий скандал!

— Не приїдуть — зараз їм не до цього.

— Зрозуміла — усе як завжди: віз роботи та ніякого відпочинку, — зітхнула Наталка. — Я згодна — поїхали. Тільки домовимося: на цьому ти свої розслідування припиниш, бо зовсім подався. Нехай цим займаються ті, кому належить. Ось тільки Вітьок... він там не може опинитися?

— Я не упевнений, що Вітьок вбивця, але на сто відсотків знаю — там ми його не зустрінемо.

— А ключі від дачі у тебе є? — схаменулася Наталка.

— Я знаю, де зберігаються запасні.

— Дивний, теплий вечір! Так добре й легко на душі. Подивися — у Архангельських темно на дачі: їх немає або вони сплять, — Наталка солодко потягнулася, вийшовши з автомобіля. — Мені згадалася ніч на рафтінгу, коли ми купалися в темряві, і здавалося, що на цілому світі лише ми удвох.