Сандра Мост - Подвійне життя

— Доброго дня, шановні глядачі гарного кіно, — сказав перекладач. — Я дуже радію з приводу нашої зустрічі у країні, про існування якої ми знаємо завдяки вашим доблесним спортсменам (мені здається чи то я справді кажу щось не те?). Чесно кажучи, я трохи ніяковію. Мене ніхто не консультував з питань вашої країни, і мені самій важко відповісти на питання, що я тут роблю. Наприклад, пан Ларс зараз розкаже, що він хоче зняти новий фільм. Що саме тут роблю я, не знає навіть Ларс, чи не так?

Стефані здалося, що підлога кудись сунула під її ногами. Але вона сиділа непорушно.

— Останнім часом...

***

Она была действительно очень хороша. Сандра заметила, что ведет себя госпожа Миламне несколько странновато. Приезд с целью презентации нового фильма комментировали даже политические аналитики. Первые полосы журналов и газет были посвящены огромным фото американской звезды, решившей снизойти до развивающейся не слишком быстрыми темпами страны. Но сама звезда имела несколько растерянный вид. Хотя Сандре показалось, что этого никто не замечает.

Никто не замечает, что творится у тебя на душе, звезда.

И мне тоже не до этого. Зачем ты приехала сюда?

***

… я дивно почуваюся. Мені інколи здається, що моє життя спорожніло. (Ну, дівчино, де ти поділася, вийди на світло. Ти ж писала до мене свого листа. У мене не було приводу приїжджати до тебе, і зараз немає, я приїхала до столиці твоєї країни, сподіваючись, що ти приїдеш сюди також. Ти ж написала мені такого щирого листа, інакше не може бути. Невже це був просто літературний хід, цікава знахідка. Я дійсно трохи спантеличена. Що я тут роблю, Боже, що?)

Ларс був напрочуд спокійний.

Пані Миламне окинула оком зал.

— Раптом я подумала: що, коли саме моя роль дійсно цікава для вас? Можливо, треба запитати вас: вам подобається моя гра?

***

Что ты делаешь, воплощение великой американской мечты?! Они же тебя сейчас растопчут!!!

Сандра вдруг обратила внимание на блуждающий по залу взгляд актрисы. И подняла руку.

***

Заради Бога, зараз почнуться питання. Нехай вони звернуть свою увагу на когось іншого. Будь ласка. Я хочу піти звідси. Це транслюється на весь світ, до речі.

— Ви хотіли щось запитати?

***

Вот это да, она меня заметила! Что говорить, какой вопрос я хочу задать?

— Добрый день, госпожа Миламне.

***

Це вона.

Або я помру просто зараз.

***

— Я написала Вам письмо, которое опубликовали во многих журналах полгода назад.

***

Боже!

***

— Мене дуже цікавить питання, як живе американська зірка. Мені цікаво, чи відчуваєте Ви, реалізувавши american dream, себе щасливою?

— So, дуже рада Вас бачити. Ви маєте отримати диск з новим фільмом, у якому я виконую головну роль. Підійдіть до мене, я дам Вам автограф.

Стефані підвелася і попрямувала до виходу. У залі здійнявся спантеличений гомін.

Здається, я маю знайти її, подумала Сандра. Близько від неї кілька разів спалахнув фотоапарат. Вона пішла до сцени, за її розрахунками, назустріч Миламне. Вона прямувала дуже швидко, бо деякі журналісти почали залишати свої вигідні місця, створювалася тиснява.

Миламне йшла їй назустріч. Поривчасто, не звертаючи уваги на шлейф розгублених шанувальників, які не розуміли, що все-таки відбувається.

— Я чекаю на вас у готелі «Свобода», у номері 527. Приходьте просто зараз. Я туди їду.

***

Происходит то, что просто не способно поместиться в моей голове. Я говорю себе: «Саша, посмотри по сторонам. Это сделано для встречи с тобой». Я пытаюсь удержаться от беспрестанной дрожи внутри. Я совершенно не представляю, что я буду делать, что я буду говорить и что я делаю сейчас.

Кажется, я куда-то иду. Совершенно непостижимым для меня образом я точно знаю, куда мне нужно идти.

Я думаю, что практически ничего не изменилось с тех пор, когда я умерла в последний раз. Все ускоряется, непонятно зачем. Непонятно, почему я думаю эту мысль именно сейчас.

Я пытаюсь ловить взглядом, тщательно фокусируюсь на каждом прохожем, чтобы вернуть себе ощущение хотя бы какой-то реальности. У меня выходит очень плохо.

Я все здесь знаю, но почему до сегодняшнего дня доступ к этому миру был закрыт для меня? Я не имела права взять то, что — пусть временно, но — принадлежит мне, потому что оно принадлежало мне когда-то. Вы не понимаете, о чем я говорю?

Вижу, как открываются все двери, они распахиваются настежь, и я боюсь, что мне придется умереть до срока, если я не смогу держать себя в руках. Я должна.