Сандра Мост - Подвійне життя

Только теперь я понимаю, что дождевая вода, настоящие ручейки текут по моему лицу, у меня мокрые волосы, одежду можно выжать, в туфлях тоже вода, сейчас сделаю шаг, и она весело захлюпает. Мы идем обратно, я не знаю, сколько прошло времени, на дворе — ночь, непроглядная тьма, Антилья говорит мне:

— Идите ко мне в комнату и примите душ.

В моей комнате нет душа, просто раковина и кран для того, чтобы умыться вполне хватит, и я делаю слабую попытку отвертеться от такой огромной доли внимания такого Человека, я говорю:

— Ну что вы.

Я говорю:

— Не беспокойтесь, все в порядке, вам нужно поспать.

Но Антилья берет меня за руку и ведет к себе. Открывает дверь, подталкивает в коридорчик. Достает откуда-то полотенце и открывает дверь в ванную, идите.

Как говорится, мне ничего не остается, как смыть с себя следы ночной прогулки по неведомым местам. Я закрываю за собой дверь и быстро моюсь: беру шампунь с полочки, мою голову, затем вытираюсь махровым приятным полотенцем, стараюсь делать это тщательно. Смотрю на свое отражение в запотевшее зеркало, вытираю его, смотрю еще раз, рукой встряхиваю и пытаюсь минимально уложить мокрые волосы, догадываюсь, что меня оставят на чай.

Когда выхожу из ванной, открывается дверь комнаты, ты выходишь, ты улыбаешься мне и жестом приглашаешь меня войти.

Если принять во внимание мое чистое, пахнущее шампунем и мылом тело, то выгляжу я привлекательно. Я вхожу, останавливаюсь на пороге, Порадник сидить у кімнаті, він п'є каву з маленького горнятка.

…Того дня Конрад остаточно розтанув. Просто зник у повітрі. Порадник щось питає у мене і дивиться на мою реакцію. Хто він був?

Це ти його створила своїм прагненням. Ти створила його своєю мрією, про свої інші світи. Ти зробила його реальністю, бо твої думки були надзвичайно сильними.

Одного разу він просто виник з повітря. Він навіть незчувся, як раптом виник у цьому світі, а ти гадала, що то й досі просто мрії, просто думки, що живуть лише у твоїй голові.

— Чи був він щасливим? — спитала я.

— Конрад? Аби бути щасливим, треба мати власне підґрунтя. Мати реальну істотну субстанцію, так би мовити, — Порадник усміхнувся одній із своїх думок. — Можливо, у мить зникнення він був щасливий. Бо зникнення — то є щастя. Велике справжнє щастя.

Перша збірка віршів Сандри має назву «Особиста сила». Вона тримає її у руках обережно, пам'ятаючи про те, що кроки, у цьому та в тому вимірах, є лише першими.

Перш ніж проводжати Сандру до нового справжнього життя (чомусь одразу пригадується реклама цигарок «Winston». До речі, це мої перші цигарки, з них я починала курити у свідомому віці — більш-менш — закінчувала я «Marlboro». Так от, на цьому сітілайті двоє — він та вона, мокрі, на березі моря. Слоган такий: живи справжнім. Коли я дивлюся на цю рекламу, завжди на думку спадає те, що він, мабуть, працює у якій-небудь чи якій-будь Великій Корпорації, а вона, можливо, вихователька у дитячому садку, чи як там у них цей заклад зветься, а іноді трапляються такі вечори чи дні, коли можна поїхати до моря. І отже, виходить, що жити справжнім — то є жити двома годинами на день), хочеться наголосити на тому, що вона почала змінюватися. Якщо ви гадаєте, що вона залишиться такою ж простою дівчиною, якій не все одно, що подумає чи взагалі що думає сусідка навпроти, ви ганебно помиляєтеся.

Їй не просто все одно — вона зітерла сусідку з картини свого світу. Там узагалі мало хто лишився.

Більш за все їй подобається життя у її новому будинку за містом. Вона живе там удвох зі своєю коханою людиною. Вони щасливі, тільки Сандра надто рідко виходить «до людей», і це непокоїть її половину. Як би там не було, а чому б і не виїздити до людей на бордовому АиШ, тебе ж усі люблять. Тебе читають багато людей, навіть у нашій країні. Сандро!

Хочеться поміркувати: чи не захищав Бог Сандру хоча б від самотності, коли вона ще була дівчиною із свого первісного життя? Добре, що вона встигла полюбити, перш ніж досягла свого літературного успіху.

Це, мабуть, все, що хотілося сказати наприкінці.

На все добре, пані та панове.

Я вышла на улицу, зажав в правой руке конверт. Куда идти — над этим я задумывалась вряд ли. Это не имело никакого значения, по крайней мере в тот момент. Возможно, это был замечательный день — на самом деле, но для меня это было не так. Или — для меня уже давно так не было.