Мишель Ричмонд - Шлюбний договір

Орла запитала мене, як покарати тих, хто зловживав даною їм владою, перекрутив благородну мету «Договору» на догоду своїм інтересам. Я не шкодую про свою відповідь.

Добро і зло – складні поняття. Те, якими ми собі здаємося, і те, які ми є насправді, – не завжди одне й те саме.

Можливо, я відрізняюся від Орли і «Договору» не так сильно, як мені здавалося.

Попереду ще дві інсталяції, вони стоять дещо окремо від інших, у колі мерехтливих свічок. Мені не потрібно на них дивитися, щоби зрозуміти, хто всередині. Еліс простягає руку до тонкої перегородки, що відокремлює її від Джоанни. Коли спрацьовує датчик світла, я чую, як долоня Еліс ковзає по склу.

У кінці темний коридор різко повертає вправо, потім ще раз вправо. Я намагаюся зорієнтуватися в темряві. Таке відчуття, що ми повертаємося туди, звідки прийшли, з кожним кроком заходячи все далі в глиб в’язниці. Потім знову клацає вимикач, і я бачу Орлу. Вся в білому, вона стоїть біля високого канделябра і чекає на нас.

Еліс легенько тягне мене вперед. Вона йде впевнено, не зупиняючись, її долоня в моїй руці така тепла і рідна. Все, що відбувається, здається якимось надприродним, нас ніби неухильно тягне вперед невідома сила.

Ми зупиняємося перед Орлою. Полум’я свічок відкидає тіні на її бліде обличчя. Зліва – зачинені двері, пофарбовані золотою фарбою. Справа – ще одні зачинені двері, просто білі.

– Привіт, друзі.

Орла цілує в щоку спочатку Еліс, потім мене. Вона ще більше схудла з часу нашої останньої зустрічі кілька днів тому. Її голос слабкий, а шкіра набула землистого відтінку.

– Тепер я заслужила на вашу довіру?

Я киваю.

– А ви – на мою.

Вона вказує на золоті двері ліворуч від себе.

– Підійдіть і послухайте.

Я припадаю вухом до дверей. Еліс теж. За дверима чути голоси. Багато голосів. Дзвін келихів, тиха музика – святкують якусь подію. Там зала, яку ми бачили з вікна.

Еліс дивиться на свою яскраво-червону сукню. Тепер зрозуміло, навіщо вона.

– З іншого боку дверей перебувають сорок найшанованіших, непідкупних членів «Договору», – каже Орла. – Вони не знають, з якого приводу їх скликали.

Я дивлюся на Еліс. На обличчі в неї не страх, а цікавість.

– Я вела «Договір» вперед так довго, як тільки могла, – продовжує Орла. – Настав час іти. Я не можу залишити цей світ спокійно, не переконавшись у тому, що «Договір» у надійних руках, що він буде рости і розвиватися.

Еліс нерухомо стоїть поруч зі мною. Орла уважно дивиться на неї, і я раптом розумію, що Орла від самого початку знала, чим усе закінчиться.

– Мудрий керівник повинен бути одночасно і добрим, і суворим. Я знаю, що ви здатні дотриматися цього балансу.

Вона підходить до нас ближче.

– Еліс, Джейку, я твердо вірю в те, що ви здатні очолити «Договір», відкрити нову сторінку в його історії. Однак, щоби стати таким керівником, необхідно цього хотіти. Лідер має брати на себе відповідальність без вагань і без жалю.

Орла кладе одну руку на плече мені, а іншу – Еліс.

– Тому я даю вам вибір. Якщо виберете золоті двері, усі ресурси «Договору» будуть у вашому розпорядженні. Ви зможете спрямовувати їх туди, куди вважаєте за потрібне. Ми разом увійдемо в залу, встанемо поруч із друзями, і я оголошу вас новими керівниками «Договору».

– А білі двері? – запитує Еліс.

Орла заходиться кашлем, обм’якає, міцно стиснувши моє плече. Я підтримую її під руку і навіть через піджак відчуваю її на подив чіпку хватку. Через кілька миттєвостей вона опановує себе і випрямляється, ніби зібравши всі сили.

– Мій дорогий Джейку, моя дорога Еліс, як вам відомо, ще нікому в історії «Договору» не дозволяли його покинути. Ніколи. Однак з огляду на виняткову важливість того, про що я вас прошу, буде справедливо надати вам вибір. Білі двері – вихід. Якщо ви виберете їх, усі ваші зобов’язання стосовно «Договору» негайно припиняться. Тільки знайте: варто вам вийти, і ви не зможете більше розраховувати на нашу допомогу. Ви залишитеся абсолютно самі і або виживете, або помрете.

Я дивлюся на Еліс, вона нагадує королеву в цьому червоному платті. Її очі сяють, на обличчі застигло очікування. Я намагаюся зрозуміти, про що думає моя дружина, яка звикла перемагати. Моя дружина, у якій «безліч різних людей».

Я уявляю, як ми відчиняємо золоті двері, йдемо крізь натовп, нас вітають, легко торкаючись наших рук і спин. Уявляю, як змовкають розмови, коли ми з Еліс виходимо вперед, піднімаємо келихи з шампанським і вимовляємо одне, але таке важливе слово: «Друзі».