Бажання того, чого я не міг мати.
Але зараз те, чого я хочу, — не за стінами лікарні. Воно — тут, на відстані витягнутої руки. Але я не можу. Не знав, що можна хотіти чогось так нестерпно, щоб відчувати це бажання в руках, ногах, у кожному вдиху.
Мій телефон оживає, і, глянувши вниз, я бачу сповіщення з її застосунку — крихітна пляшечка пігулок пританцьовує на екрані.
«Ліки на ніч!»
Не можу навіть пояснити, чому досі це роблю. Але востаннє довгим поглядом дивлюся на неї, а тоді встаю, підходжу до дверей сходової клітки й підбираю гаманець. Двері зачиняються, я повільно спускаюся сходами на третій поверх, переконуюсь, що в коридорі нікого немає, а потім прокрадаюся до своєї палати.
Підійшовши до візка з ліками, приймаю пігулки на ніч, із шоколадним пудингом, як вона навчила. Дивлюся на малюнок, де раніше зобразив себе Похмурим Женцем із косою з написом на лезі: «КОХАННЯ».
«У тебе все добре?» — пише мені Гоуп.
Зітхнувши, стягую з себе капюшон і відповідаю, злегка прикрасивши дійсність:
«Ага, все гаразд».
Під’єдную живлення через гастротрубку й лягаю в ліжко. Беру з тумбочки ноутбук і відкриваю YouTube , урочисто клацаючи на запропонованому відео Стелли, котре вже бачив, — отакий я зараз жалюгідний.
Гоуп і Джейсон не впізнали б мене.
Вимкнувши звук, дивлюся, як вона закладає пасмо за вухо, коли зосереджена, і як відкидає голову, коли сміється, і як схрещує руки на грудях, коли нервує чи засмучена. Спостерігаю, як вона дивиться на Еббі й своїх батьків, навіть як жартує з подругами — але здебільшого спостерігаю, як її люблять. Я бачу цю любов не лише з боку її родини. Я бачу її в очах Барб, в очах По і в очах Джулі. Я бачу її в кожному лікарі, кожній медсестрі, кожній людині, що трапляється на її шляху.
Чорт, навіть у коментарях немає звичного кидання лайном, як під більшістю відео на YouTube .
Незабаром я вже не можу дивитися. Закриваю ноутбук, вимикаю світло і лежу в темряві, відчуваючи кожен удар серця в грудях, гучний та рішучий.
Наступного дня я дивлюсь у вікно, спостерігаючи, як вечірнє зимове сонце повільно наближається до обрію, поки в грудях деренчить від монотонної вібрації жилета. Перевіряю телефон, із подивом бачу повідомлення від матері, яка зв’язалася зі мною, а не з моїми лікарями — уперше після її візиту майже два тижні тому: «Чула, ти виконуєш свої процедури. Рада, що одумався».
Закотивши очі, жбурляю телефон на ліжко й вивергаю згусток слизу в судно, що у мене в руках. Озираюся на двері, під які прослизає конверт, підписаний моїм ім’ям.
Знаю, що не мав би радіти, але скидаю свій віброжилет і підстрибую до дверей, щоб схопити з підлоги конверт. Розірвавши його, дістаю дбайливо складений папірець, розгортаю і бачу малюнок, виконаний повністю крейдою.
Високий хлопець із хвилястим волоссям обличчям до низенької дівчини, чорною крейдою підписані як «Вілл» і «Стелла». Усміхаюся, помітивши крихітні рожеві сердечка, що плавають над їхніми головами, посміююся з велетенської стріли між ними, на якій великими яскраво-червоними літерами написано: «П’ЯТЬ КРОКІВ ЗАВЖДИ».
Вона явно не успадкувала того ж художнього хисту, що й Еббі, але це мило. Що саме вона намагається сказати? Та ще й — п ’ ять кроків? Шість, і вона про це знає.
Позаду дзенькає ноутбук, і я підбігаю до нього й проводжу пальцями по трекпаду, щоб побачити нове повідомлення. Від Стелли.
У ньому нема нічого, крім посилання на відео на YouTube . Клацнувши на ньому, я натрапляю на свіже відео Стелли, завантажене рівно три хвилини тому.
« B. cepacia — гіпотетично».
Я боязко всміхаюсь із заголовка, дивлячись, як Стелла махає на камеру. Її волосся — в тому ж неохайному вузлі, що я бачив учора ввечері з даху, а на ліжку перед нею дбайливо розкладена купа предметів.
— Привіт усім! Отже, сьогодні я хочу поговорити з вами про дещо трохи інше. Burkholderia cepacia . Ризики, обмеження, порядок дій і як успішно вимовити це вдесятеро швидше! Ну, тобто, назва ще та .
Я дивлюся, збентежений.
— Гаразд. Отже, B. cepacia — стійка бактерія. Вона настільки адаптивна, що навіть живиться пеніциліном, а не він її атакує. Тож наша перша лінія захисту… — вона робить паузу, тягнеться вниз до кишенькового розміру пляшечки з рідиною і підіймає її на камеру, — …«Кел Стат»! Це не те , що ваш звичайний «Пурелл». Дезінфекційний засіб для рук лікарняного рівня. Застосовуйте широко й часто!
Вона натягує пару синіх гумових рукавичок і крутить руками, аби ті зручно облягли їх.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу