Чак Паланик - Виправний день

На прохання Арабелли наступного дня вона насмілилася вийти, щоб відремонтувати плиту. Міс Жозефіна відправила жінку на пошуки викрутки, а сама перепідключила кабель, який послабила в тостері.

— Бачу, ви все полагодили, — озвалась Арабелла, не усміхаючись з полегшенням, як зазвичай, і схрестивши руки на грудях. Позбувшись денної чуми проблем, жінка уважно роздивлялася міс Жозефіну звуженими очима. Вона поклала викрутку на кухонний стіл і сказала: — Смішно, правда, як усе ламається? — Не міняючи погляду, вона продовжила: — Якби не знала краще, то подумала би, що в нас якийсь барабашка завівся.

Міс Жозефіна з презирством сприйняла ці слова. Їй було смішно з того, як Арабелла і її родичі звинувачують у всьому нечисту силу.

Арабелла не сміялася.

— Ви здорові? — запитала вона, і в голосі її прозвучала не послужлива турбота, а настирлива допитливість.

Міс Жозефіна вдала, що не почула.

— Я питаю, — сказала домашня служниця, — тому що вчора чула, як воду у вашому туалеті спускали десь п’ятнадцять-двадцять разів підряд.

Зачувши це, Жозефіна вирішила більше не спускати воду вдень. Вона може відкладати денну їжу, ховати в кошик для шиття і змивати її пізно вночі, після того як Арабелла зі своїм чоловіком підуть до маленького будиночка. Вона засміялася, взяла викрутку зі столу і непевною ходою пішла геть.

Арабелла позаду запитала:

— Куди ви?

Не переймаючись тим, щоб приховати роздратування, міс Жозефіна відповіла:

— Ремонтувати пралку, — і раптом охнула, ніби хотіла затягнути ці слова назад. Її роззявлені вуста завмерли.

Спочатку Арабелла нічого не сказала. Її мовчання наповнило кухню. Ретельно й повільно, на занижених тонах вона запитала:

— А що, пралка зламалася? — велика, впевнена перемога зависла в неї на обличчі.

Міс Жозефіна обернулася до неї. Вона засміялася, щоб скинути цю напругу, й запитала:

— А хіба ні?

Арабелла сказала:

— А я звідки знаю? — вона облизала зуби і підвела голову, щоб роздивитися літню жінку під новим кутом.

Міс Жозефіна відчула, як у неї горять щоки. Її погляд поплив, вона струснула головою, ніби забудькуватість молодої жінки загнала її в глухий кут. Украдена деталь важко звисала в кишені її домашнього халата. Викрутка випала з руки і покотилася по лінолеумній підлозі.

Нік, Нік був розумний, не безпосередньо по-книжковому розумний, але будинок його батьків колись тегали хулігани-графітери. Не встигав тато Ніка зафарбувати чи стерти останній тег, як іще один нічний вандал вибльовував новий шедевр. Замість того щоб установити камеру і намагатися привернути увагу міста до цієї проблеми, Нік її просто розв’язав.

Однієї ночі, коли тегів не було, він вийшов із власним балончиком із фарбою. Обидва боки будинку він обмалював свастиками, настільки великими, наскільки міг дотягнутися. Він написав «Смерть підарам» і «Негритоси-уйобки». На всю роботу пішло менше балончика фарби. Нік не був нацистом, просто мав план.

Він пішов спати, не розповівши нічого батькові чи матері.

Наступного ранку пролунав дзвінок у двері. Надворі була телевізійна група. На вулиці юрбилися люди, які фотографували будинок. Його батьки дивувались і злилися, але він бачив, що співчуття їх не дратує. Після того як їх так довго ігнорували й доводилося розбиратися з графіті самотужки, вони тішилися, що проблема тепер належить усьому місту. Мер Портленда скликав прес-конференцію, де засудив мову ворожнечі, а також додав кілька додаткових поліцейських патрулів. Жоден виродок-графітер більше не смів торкнутися їхнього будинку, ризикуючи тим, що його звинуватять у цій ворожій фігні. ЗМІ звеличували його батьків, називали сміливими, багатостраждальними героями. Нік так ніколи їм і не зізнався.

Отаким розумним він був.

Після того як сім’я пішла спати, міс Жозефіна безшумно зійшла сходами горища. Світло їй не було потрібне. Кожна скрипуча дошка підлоги була їй старою подругою. Жодна тінь не приховувала якихось сюрпризів, через які можна було б перечепитися. П’ятдесят сім кроків вели до вузьких дверей кухні. Вона притиснула до них одну долоню, м’яко штовхаючи, щоб не брязнула клямка, поки іншою повертала ручку.

Двері не піддалися. Ручка повернулася, але щось не давало їх зрушити. Вона вперлася плечем в атласному халаті в деревину і трішки ширше розставила босі ноги. Міс Жозефіна всією вагою притиснулася до дверей, поки старе дерево не озвалося тріскучим звуком. Замкнені. Пальці шарнірів, розташовані зовні.