Чак Паланик - Виправний день

Зранку, коли Арабелла принесла тацю з їжею, міс Жозефіна запитала:

— Ти обдзвонила Івзів та Келдвелзів, як я просила?

Арабелла поклала тацю і взялася застеляти ліжко.

— Я дзвонила, — сказала вона, — та нікого не залишилося. Вони переселилися.

Якщо Арабеллі ще можна вірити, кожна родина європейського походження покинула Джорджію.

Що стосується впертості, то міс Жозефіна могла б дечого й осла навчити. Саму її так легко не виселять.

Щоб нікому не спало на думку щось інше, вночі вона виповзала зі свого сховища. Як тільки всі вдома засинали, вона навшпиньки спускалася сходами горища, тоді таємно пробиралася на кухню. Ночами вона мала змогу вилазити і послаблювати гвинт тиску на пропановій трубі, а як полагодити цей дефект, знала лише вона одна. Іншими ночами вона пускала повітря в головний водопровід, доки насос не втратив потужність. Такі витівки слугували не стільки саботажем, скільки м’яким нагадуванням, що в думках вона залишається вдома. Вона — затворниця і душа будинку. Лише вона може проводити таємні ритуали перезапуску фільтрів зворотного осмосу; інакше воду в будинку було неможливо пити.

Незважаючи на королівство Мартіна Лютера Кінга, яке ці люди хочуть поширити на Джорджію, плантація усе ще є джерелом прибутку, і міс Жозефіна відіграє ключову роль у тому, щоб вона залишалася рентабельною.

По телевізору і по радіо весь час був той чоловік. Талбот, чи як його, рік:

Дайте кожній культурі власні державні суди. Дайте кожній розвиватись ізольовано. Надто довго розмаїті роди людства змішували в щоразу нуднішу суміш. Культура спільної посередності, яка служить лише як ширше коло споживачів, сприйнятливих до тієї ж самої вторинної реклами, і, таким чином, скерована жадати великої кількості продуктів вузького спектру. Культури, що більше тисячоліття розвивались у відносній ізоляції, у кліматах і умовах, які змушували кожну створювати власні системи образів і ритуали, — все це заміняють глобальним стандартом. Щоб зберегти цілісність кожної, культурам потрібно відвести місце для життя подалі від впливу інших культур.

Спонуканий якоюсь оманливою спробою бути помічним, одного дня чоловік Арабелли протупотів сходами на горище, щоб принести їй якусь книжку. Льюїс подав її обома руками зі словами:

— Отак усе зараз.

Коли вона не прийняла цей подарунок, він поклав його на стіл біля крісла і вийшов.

То виявився великий синьо-чорний том, який, очевидно, написав той чоловік, Талбот. Чоловік із телевізора. Мішанина непродуманих спостережень, які стосувались очевидних речей, ось що це було. Сторінка за сторінкою, наприклад:

Внутрішньогрупові злочини можна вирішити лише в межах групи. Гомосексуали масово знищують самих себе хворобами. Темношкірі винищують темношкірих у жорстоких злочинах. Білі здавалися б не під загрозою смерті від інших білих, доки ми не згадаємо Другу світову, Першу світову, Громадянську війну, Столітню війну тощо. Тож злочини кожної групи повинні судити лише члени всередині цієї групи.

Для такої ерудованої людини, як вона, це була, очевидно, робота єврея, єврея у спілці з католиком, де обидві сторони намагаються збудити давню ситуацію з неграми і позбавити місцевих шотландців та ірландців їхнього давнього родового права. Ця земля була пусткою до прибуття її предків, і вона перетвориться на таку ж пустку без них. Хай лише спробують Арабелла зі своїми родичами керувати господарством без неї. Ніхто, крім неї, не усвідомить, чому деякі вигрібні ями і впадини тримають воду все літо, а інші висихають.

Тієї ночі вона прокралася в підвал і послабила кришки на кожному слоїку з консервацією, щоб їхній вміст зіпсувався.

Наступного ранку Арабелла принесла тацю зі сніданком й поставила її на столику перед диваном. Вона тріпнула складеною серветкою і розклала її міс Жозефіні на колінах зі словами:

— За новим законом вам усе справедливо компенсують… — Арабелла налила кави й посунула її на достатню відстань. Додала: — Це погано для здоров’я, ви тут сама, на цьому горищі вдень і вночі.

Міс Жозефіна не поступилася. Безумовно, щойно вона покине дім — пішки чи в ящику, — земля зачахне, дякую, не треба.

Арабелла дивилася на неї сповненими журби очима. Вона тут народилася і виросла. Без сумніву, вона збирається зайняти місце господині. Міс Жозефіна відправила її з кімнати, відрізавши:

— Дякую, більше нічого не потрібно.

На самоті вона могла змусити себе поїсти. Її не покидала думка: а що, як Арабелла з родичами хочуть отруїти її? Хто про це дізнається? Сусіди — ні. Старі родини переселилися. Отруїти її й поховати… чи навіть гірше, згодувати тіло кнурам. Це була б ідеальна смерть.