Чак Паланик - Виправний день

Розумніші чоловіки, можливо, існують. Сильніші чоловіки. Але саме Джамал натиснув на гачок, щоб вони працювали на нього.

Ким би не були власники цього будинку, вони давно переселилися на відповідну територію. Порожнем поїхали, скидалося на те. Залишили меблі, навіть одяг і взуття в шафах. Не те щоб це мало значення. Відсьогодні й надалі це буде його будинок, його земля, його ферма. Джамалова мама оселилась у будинку в місті, гарнішому, ніж вона коли-небудь мала, але не настільки гарному, як це місце. Три поверхи, судячи з усього, грецькі колони перед будинком, відтак єдиним підхожим словом здається «величний». Такий, який він собі завжди й уявляв. Джамал відчинив двері, за якими побачив ще більше кімнат, ще більше дверей і сходів. За одними дверима він знайшов кухню. Жінка віку його матері стояла біля плити. Вбрана в давню уніформу, просту сіру сукню з жовтим фартухом зверху. Сіточка на голові міцно тримала волосся.

— Перепрошую, — сказав він.

Можливо, сталася плутанина. Вона також темношкіра. Можливо, веб-сайт помилково передав майно двом сторонам. Джамалів статус у роду давав йому високе становище, та він не тішився думкою, щоб вигнати людину з будинку, який вона почала вважати домом.

— Я тут живу, — озвалася вона. Звук кипіння. — Я і моя сім’я наглядаємо тут за всім.

Стрибун попростував повз Джамала і вперся мордою в товсті ноги жінки.

Коли він нічого не відповів, жінка запитала:

— Ви новий власник? — Говорячи, вона не відривала погляду від каструлі, ніби, що б там не готувалось, жінка ненавидить його і журиться з цього приводу.

Він випустив подих, який і не помітив, що затамував. Навіть кухня за її спиною здавалася дивовижею: всілякі ручки і шухлядки, звислі каструлі, мідні вмивальники і пристрої, й усе це — його. Минуть місяці, а можливо, й роки, доки він звикне до цього місця. З полегшенням він подумав, що не житиме тут сам. Стрибун облишив жінку і пішов нюхати й шкрябати вузькі двері з латунною ручкою. Пес заскавчав й принюхався до замкової щілини.

Жінка прослідкувала за поглядом Джамала, спрямованим на двері.

— Вони замкнені, — сказала вона. — Замкнені, відколи ми загубили ключ.

Пес продовжив обнюхувати шпарину під дверима. Лапа шкрябала дерев’яну підлогу.

— Мабуть, мишей зачув, — припустила жінка. Вона обернулася до своєї каструлі на плиті. — За тими сходами лише горище. — Вона наче монотонно наспівувала легким, як пір’їнка, голосом, коли говорила: — Так-так, лише порожнє старе горище.

Джамал підійшов і взяв собаку за ошийник, відтягуючи Стрибуна від замкнених дверей.

— Щось я зовсім неввічливий, — сказав він і подав їй вільну руку. — Мене звуть Джамал Спайсер.

Вона замислилася, звівши одну брову й розглядаючи його згори вниз, повільно, ніби вперше. Плечі звисли, вона похитала головою, ніби придивляючись.

— Це не вас по телевізору показували?

Мала на увазі, що він із першого роду. Державні ЗМІ показували невеличкі біографії, щоб ознайомити людей із системою чоловіків, які тепер керуватимуть новою країною, Чорнотопією. Кожен чоловік з його племені зачитував уголос уривки з книги Талбота, і ці читання крутили цілодобово. Бачити себе по телевізору Джамалові було неприємно, його нудила обмежена реальність самого себе, ці криві зуби і великі вуха, але те, що його почали впізнавати, змушувало пишатися тим чоловіком, яким він виявився.

Жінка витерла руки об фартух і відповіла на рукостискання.

— Приємно з вами познайомитися, — сказала вона, ледве дихаючи від захоплення. Усмішка розслабила її обличчя. Радісна усмішка, не та частина уніформи, яку вона була змушена носити. — Мене звати Арабелла.

Люди йому тут готуватимуть і прибиратимуть, здається, він потрапив у готову родину.

— А це Стрибун, — сказав Джамал, трусонувши собаку за ошийник і усміхнувшись їй у відповідь.

Йому залишалося лише чекати. Ґевін зареєструвався як іноземець-резидент, пішов на пошту і заповнив форми, заявив про свою гомосексуальність і дав присягу. Клеркиня, що засвідчила клятву, впилася в нього суворим поглядом.

— Ви знаєте, що не зможете працювати, — попередила вона, — це незаконно.

Ґевін читав про все це в книзі Талбота.

— Також ви не зможете голосувати чи керувати транспортним засобом, — сказала клеркиня.

Ґевін відповів:

— Я розумію.

Клеркиня витягла брошуру з пакета з паперами і зачитала:

— Доки не буде затверджене переселення, іноземці-резиденти мусять повідомляти про своє поточне місце проживання і будь-які зміни вказаного місця відповідним органам.