Фредрик Бакман - Ми проти вас

Багато вболівальників з червоної трибуни зі стоячими місцями потім скажуть, що це була частина гри, така символічна, це ж просто хокей. Можливо, вони навіть скажуть, що це «просто жарт». Щось таке, що роблять на зло суперникам, щоб остаточно насолити їм. Підкорити. Знищити. Зруйнувати.

По довгих трибунах хлопці підкралися майже впритул до стоячої трибуни «Бйорнстада» ще до того, як їх помітили.

А потім уже запізно. З мішків хлопці дістають ділдо та інші секс-іграшки, одну за одною, сотнями: вібратори градом летять на чоловіків у чорних куртках і, поки вони пригинаються, влучають у них, ніби снаряди. А з червоної трибуни знову наростає крик, з іще більшою ненавистю, ще більшою погрозою:

ГОМІКИ! КУРВИ! ҐВАЛТІВНИКИ! ГОМІКИ! КУРВИ! ҐВАЛТІВНИКИ! ГОМІКИ! КУРВИ! ҐВАЛТІВНИКИ!

Про Теему Рінніуса можна казати все, що заманеться, тому що так само він говорить про нас. З його досвіду, дискусії про насильство перетворюють майже всіх людей на лицемірів. Якщо запитати про це Теему, він скаже, що більшість чоловіків та жінок насправді не є здатними до насильства і що вони просто переконують себе в тому, що від насильства їх стримує «мораль». Для таких людей Теему має лише одне слово — «брехуни». Хіба вони не вдалися б до насильства, якби могли? Тоді, коли інші водії нариваються до них на перевантаженій автівками трасі? Коли їм підсирають на роботі? Коли принижують їхніх дружин у забігайлівці, дітей — у школі, а батьків — у поліклініці? Скільки тисяч разів якийсь звичайний мешканець приватного будинку і власник лабрадора мріяв стати тим, до кого краще не нариватися? Теему переконаний, що брак насильства серед звичайних людей не має ніякого стосунку до моралі, бо якби вони були здатні когось покалічити, то так і зробили б. Вони просто не спроможні вчинити насильство — тому-то воно для них воно і недоступне.

Вони не вміють битися, і не знають нікого, хто має силу, важливість або вплив. Якби знали, то вийшли б з автомобіля і заткнули того дебіла, який сигналить, врізали б по морді тому мужику на батьківських зборах, який принижує їхню сім’ю, приперли б до стіни того нарваного офіціанта і змусили б жувати рахунок. У цьому Теему був упевнений.

Ще в дитинстві вони з Відаром навчилися ненавидіти одне визначення більше за всі інші. Про братів говорили багато паскудства — що вони «злидні», «злодії», — але найбільше їх брало за живе «курвин син». Те, що вони не схожі, впадало в очі, і всі хлопчиська у школі дуже часто їм про це викрикували. У Теему й Відара була одна мама, але різні тата, і якщо один брат білявий, а другий — чорнявий, то на кожному шкільному дворі до цього вчепляться. Рінніуси билися доти, доки всі не позакривали роти, але деякі слова ніколи не змовкають усередині. Курвин син. Курвин син. Курва. Курва. Курва.

Тепер Теему і Відар стоять на трибуні, а разом із ними — Павук і Столяр. Павук, якого в дитинстві побили в душовій мокрими рушниками й назвали «гоміком». Столяр, який підлітком мав намір сісти на чартерний рейс, щоб битися з будь-ким у цілій країні, де зґвалтували його двоюрідну сестру, аж поки Теему не потягнув його додому.

Вони не святі, їхні серця не зі щирого золота, і більшість із того найгіршого, що про них розповідають, є правдою. Але коли навесні Столяр прийшов до Теему і вимагав, щоб «Група» виступила проти Кевіна Ердаля, найкращого гравця за всі роки існування їхнього улюбленого клубу, тоді Теему погодився на це, тому що знав, яке слово кричали вслід Майї Андерссон у школі.

І тепер червона група підтримки на іншому боці кричить: «ГОМІКИ. КУРВИ. ҐВАЛТІВНИКИ».

Уболівальникам «Геда» не відомі ці подробиці. Вони просто вигукують найприкріше з того, до чого додумалися. Те, що, як вони сподіваються, дошкулить найбільше, залізе під шкіру всім тим, у кого на грудях ведмідь. І їм це вдається. Коли на вболівальників у чорних куртках сиплеться град фалоімітаторів, восьмеро чоловіків одразу починають спускатися з трибуни. Вони знімають із себе куртки, а вісім інших чоловіків у білих сорочках одягають їх — і стають на місце тих, хто виходить. Охоронці не встигають завважити, як Теему, Відар, Павук, Столяр і ще четверо чоловіків виходять у коридор, відчиняють одні двері й рухаються далі в підвал.

Більшості людей насильство недоступне. Але чоловіки з «Групи» не такі, як більшість.

Лео Андерссону дванадцять років, і він ніколи не забуде того моменту, коли почув, як Теему Рінніус, повернувшись до Павука, сказав: «Збери хлопців. Тільки ядро». Як Теему дав майже непомітний сигнал, ледь кивнувши, і семеро чоловіків одразу ж пішли за ним. Ядро, серцевина «Групи», найнебезпечніші.