Фредрик Бакман - Ми проти вас

Перед третім періодом Петер встає зі свого місця. Він більше не може всидіти на трибуні, він сам не знає, куди йде і навіщо, але ноги несуть його в єдине місце, де він щось здатен зрозуміти, — до роздягальні. Звісно, у коридорі Петер на мить спиняється: він спортивний директор і не мав би вриватися до гравців. Це може робити тренер. Петер упевнений, що Цаккель зараз там, що вона саме виголошує перед гравцями натхненну промову й дає вказівки, як їм іще можна перемінити ситуацію. Що вони володіють цим умінням, що треба подумати собі, ніби рахунок 0:0, що їм просто треба швидко забити шайбу, щоб матч знову став матчем!

Петер завертає за ріг — і біля дверей, що ведуть на стоянку, бачить Цаккель. Вона стоїть собі сама і курить сигару. А вся команда сидить у роздягальні й чекає.

— Що ви тут робите? — шипить Петер.

— А що таке? Усередині курити не можна! — захищається Цаккель.

— Ми опустилися до рахунку 4:0! Ви нічого не збираєтеся сказати команді? — вимагає відповіді Петер.

— Ви думаєте, вони самі не знають, що програють 4:0? — дивується Цаккель.

— Ви ж, бляха, мусите… вони повинні… ви ж тренерка! Ідіть до гравців, скажіть їм щось, дайте їм ЗАПАЛ! — наказує Петер.

Цаккель докурює. Знизує плечима. Покірно бурмоче: «Ну так. Звісно. Окей».

Коли вона підходить до роздягальні, з протилежного боку до неї біжить молодий хлопець. Це Відар Рінніус.

— Можна мені грати? — задихано запитує він.

Цаккель знизує плечима.

— Звісно. Окей. Навряд чи вже буде гірше.

Через кілька хвилин після того, як Відар радісно ввалюється до роздягальні, шукаючи своє спорядження воротаря, коридором іде ще один молодий хлопець. Не біжить, крокує спокійно, зупиняється перед Цаккель. І чемно запитує, як той, у кого є сестри:

— Вам потрібен іще один гравець?

Цаккель наморщує чоло.

— Ти збираєшся з кимось переспати в роздягальні?

Беньї намагається зрозуміти — вона жартує чи говорить серйозно. Проте це неможливо.

— Ні, — відповідає він.

— Окей, — каже Цаккель.

Нормальний тренер мав би викреслити Беньї зі списку гравців, якщо той не з’явився на початку першого періоду. Але Цаккель не нормальна. На її думку, Беньї, навіть коли не бере участь у грі, однаково залишається найкращим хокеїстом. Хтось це розуміє, більшість — ні. Цаккель відступає набік, Беньї заходить у роздягальню. До його приходу там було тихо, а тепер тиша стає ще густішою.

Товариші з команди сидять, потупивши два десятки поглядів у підлогу, і Беньї вперше в житті не знає, що йому тут робити. Куди йому сісти, як почати роздягатися, але не тому, що почувається незручно, а тому, що боїться, що незручно стане комусь іншому Тепер він не такий, як усі.

Беньї роззувається, але далі не витримує. Кидається до туалету. Зачиняє двері, але всім і так чути, як його вирвало в умивальник. З очей тече, він так міцно вчепився за край раковини, аж тріснули кріплення в стіні. Якби в нього була можливість утекти просто зараз, він так би й зробив, але звідси лише один вихід. То ким він хоче бути? Кожен із нас переживає миті, коли треба вирішувати. Зробити вибір.

Беньї витирає обличчя, відчиняє двері, виходить у роздягальню. Це зовсім незначний жест, і всі його товариші з команди далі мовчать, але коли Беньї повертається на своє місце, його кросівки наповнені піною для гоління. І не лише його. Усіх. Кожна пара взуття, під усіма лавками. Тому що чоловіки, які зібралися тут, хочуть, аби він знав, що нічим не відрізняється від інших. Тільки не тут.

Беньї сідає на лавку. Вагаючись, стягує з себе светр. Раптом серед тиші чути чийсь голос — із несподіваного боку, навпроти Беньї.

— А як дізнатися, чи хтось сексуальний? — запитує Амат.

Беньї сидить із голим торсом, нахиливши набік голову.

— Шо?

Амат червоніє. Усі витріщаються на нього, йому ще ніколи не було так соромно, але він продовжує:

— Тобто… я хотів… ну, як знати, що дівчата вважають сексуальним у хлопцях? Або що хлопці вважають сексуальним у… хлопцях?

Беньї супить брови.

— Амате, якого чорта тобі треба?

Амат прокашлюється.

— Ну, ми ж разом приймали душ, а ти мав би бути експертом. От я — сексуальний?

До того, як Беньї встигає щось відповісти, Амат усміхається:

— Це я не для себе запитую. А для свого найкращого друга.

Бубу, який сидить біля нього, смикається, ніби від електрошоку. Це просто дрібниця, яку один хлопець може зробити для іншого, але в житті можна стільки всього здолати, якщо маєш найкращого друга. І ще більше — якщо ти сам комусь найкращий друг. Тому Бубу, кашлянувши, видає: