Фредрик Бакман - Ми проти вас

Горнятко кави — це така дрібниця. Ну справді.

Усі пам’ятатимуть ревіння зі стоячої трибуни «Геда»: «Гоміки! Курви! Ґвалтівники!». Багато повірять, що кричала вся стояча трибуна, тому що так усім здавалося, на відстані не видно кожну людину. Тому, попри те що кричали далеко не всі, стануть засуджувати цілу трибуну — бо ж нам хочеться мати цапів-відбувайлів, а ті, кому заманеться почитати мораль, просто будуть казати, що «культура — це не лише те, що ми заохочуємо, але й те, що ми дозволяємо».

Але коли кричать усі, голосу того, хто опирається, не завжди чутно, і коли починає скочуватися лавина ненависті, важко зрозуміти, хто повинен її зупинити.

Тож коли молода жінка в червоному светрі з биком на грудях залишає своє місце на стоячій трибуні, минає охоронців і стає на сходинках біля трибуни з сидячими місцями, ніхто цього спершу не помічає. Ця жінка обожнює «Гед-Хокей» так само, як і ті, хто зараз кричить, вона все життя вболіває за свою команду, і стояча трибуна належить також їй. Стати біля сидячих місць, серед уболівальників-із-хот-доґами, про яких вона завжди говорила гидоту, — це її мовчазний протест.

Жінку помічає чоловік у зеленому светрі, який сидить трохи далі. Він встає зі свого місця, іде в кафетерій, купує дві кави в паперових стаканчиках, спускається назад до арени й віддає один жінці. Вони стоять собі поруч, червоне і зелене, мовчки попивають каву. Горнятко кави — це така дрібниця. Але часом — збіса важлива річ.

Через кілька хвилин зі стоячої трибуни переходять іще кілька червоних светрів. Сходинки біля трибуни з сидячими місцями вже переповнені. Далі чути голосні вигуки «Гоміки!

Курви! Ґвалтівники!» — але тепер тих, хто кричать, видно як на долоні. І всі бачать, що їх не так багато, як спершу здавалося. Крикунів ніколи не буває багато.

У «Гед-Хокеї» є гравець, якого звати Філіп. Він наймолодший у команді, але вже йде до того, щоб бути найкращим. Ця історія не про нього, поява Філіпа така коротка, що можна було б узагалі не згадувати про нього.

Але якраз перед початком третього періоду він виходить з льоду. Вільям Лют і ще кілька гравців з команди ричать до нього, щоб зупинився, але Філіп іде через вихід для гравців, піднімається сходинками на трибуни аж до стоячих місць. На ногах у нього ковзани, а в руках — ключка. Філіп підходить просто до найбільшого і найсильнішого розтатуйованого вболівальника «Геда», який трапився йому на шляху, перериває його посеред вигуку «ГОМІ…», смикає за светр і каже:

— Ще раз це вигукнете — і я перестану грати.

Філіпу лише сімнадцять, але всі, хто знається на хокеї, розуміють, який із нього буде гравець. Гедівський уболівальник дико витріщається на хокеїста, але Філіп не відступає. Він показує на одягнених у червоне вболівальників, які стоять на сходинках біля сидячих місць, і дає обіцянку:

— Якщо крикнете це ще раз, решту матчу я буду стояти біля них.

Філіп спускається на лід, а за його спиною залягає щільна тиша. Він не наївний, цей світ не зміниться, і хлопцеві відомо, що на наступних матчах вони знову будуть вигукувати ці слова. Але не сьогодні. Коли Філіп доходить до лави запасних, хтось ричить:

«Гед! Гед! Гед!»

«ВПЕРЕД! ВПЕРЕД! ВПЕРЕД!» — відповідає решта трибуни.

До кінця матчу вигукують лише ці слова. І стоячі місця знову заповнені. Вони так гучно кричать слова підтримки, аж вищає стеля.

Хокей — проста гра. Це найсправедливіший і найнесправедливіший спорт на світі.

«Бйорнстад» забиває шайбу. Потім іще одну. Коли вони скорочують рахунок до 3:4 і до кінця матчу залишається лише один гол і двадцять секунд, усі вже знають, що має статися. Передчуття фіналу висить у повітрі. Ця гра має лише одне завершення. Як у казках.

Шайба у Беньї, він веде її в зону «Геда», замахується по ній, але пасує шайбу Аматові. Зрозуміло, що всі гравці «Геда» думають, що Беньї сам заб’є, і лише один хокеїст у червоному знає, що Беньї не такий егоїст.

Вільям Лют добре знає Беньї.

Амат мчить до воріт, і коли він б’є по шайбі, його зап’ястя м’які, а рівновага — досконала. Усе виглядає так просто, він мав би стати героєм, це було б ідеально. Але Вільям уже оцінив ситуацію. Він витягується у весь зріст на льоду, шайба влучає йому в шолом, а тоді — у штангу воріт. І в кут бортика. Тепер шайба у Філіпа, він виводить її із зони, шайба знущально ковзає повз безпорадно виставлені ключки гравців «Бйорнстада», а тоді все скінчено.