Фредрик Бакман - Ми проти вас

Лео бачив, як інші чоловіки швидко вдягнули на себе їхні чорні куртки і закрили поле зору охоронцям, коли хлопці з ядра спустилися з трибуни й побігли до дверей тьмяним коридором, повз підсобку охоронців. Під льодовою ареною в Геді є підвал — про нього мало хто знає, але пару тижнів тому, коли заблимали лампи на стелі, туди спускалися працювати електрики. Один із тих електриків зараз теж мусить спускатися в підвал, бо — за його словами — там є один із розподільних щитків. Охоронці навіть гадки не мають, що це виглядає підозріло. А електрик ніколи не показував своє татуювання ведмедя.

Лео Андерссон ніколи не забуде, як того дня йому хотілося піти разом із ними в підвал. Одні хлопчиська мріють стати професійними хокеїстами — вони стоять на трибунах і прагнуть опинитися на льоду. А в інших хлопців є інші мрії. Інші кумири.

Вони йдуть коридором по підвалу льодової арени. Вісім осіб. Найстрахітливіші. Нікому не до снаги спинити їх, але хтось таки наважується. Він стоїть один, просто в них на шляху. Не має з собою ні друзів, ані зброї. Під клямку дверей за своєю спиною він запхав держак мітли, щоб ніхто не зміг відчинити їх з іншого боку. Беньї з власної волі замкнув себе в коридорі разом із ними.

Він не хотів сюди приходити. Просто нема іншого місця, в якому йому треба зараз бути.

З кемпінгу Беньї поїхав на льодову арену в Геді, долаючи сніг і вітер в обличчя. Прослизнув усередину, коли другий період уже завершувався і всі погляди були спрямовані на лід. Беньї глянув на табло. 4:0, «Гед» виграє. Він чув ревіння, бачив червоне море ненависті з одного боку і чорні куртки — з іншого. Бачив град фалоімітаторів. Усі ще були шоковані, але Беньї вже озирався, шукаючи, як йому спуститися з трибуни. Коли Теему, Відар і ще шестеро чоловіків зняли куртки, Беньї вже знав, куди вони зібралися.

Він теж бував у тому підвалі. На льодовій арені в Геді він іще підлітком зіграв сотні виїзних матчів і турнірів. Про Беньї можна багато всього казати, але ніхто не вміє краще за нього вишукувати безлюдні закапелки в льодових аренах, де можна спокійно покурити траву.

Тому він знає, що через цей підвал можна пройти від однієї стоячої трибуни до іншої. З’явитися серед ворожого табору. Ніби бомба.

Теему зупиняється на півдорозі. Чоловіки позаду нього теж. Столяр і Павук стоять з одного боку, молодший брат Відар — з іншого. Теему пильно дивиться на вісімнадцятирічного хлопця, який перегородив їм вузький коридор, і дає йому один-єдиний шанс:

— Відійди, Беньї.

Беньї повільно хитає головою. На ньому зношені кросівки, сірі спортивні штани і біла футболка. Він здається таким малим.

— Hi.

Голос Теему безжальний:

— Я не стану повторювати…

У Беньї тремтить голос, цього ще ніхто не чув.

— Це ж із мене вам хочеться вибити все те лайно. Інші тут ні до чого. Ну то вперед. Я тут. Хтось із вас пройде повз мене, я знаю. А комусь таки не вдасться.

Мовчання має кігті. Голос Теему щільнішає тільки на мить, а далі він уже шипить:

— Беньї, ми вважали тебе одним із нас. Ти просто довбаний… брехун…

У відповідь очі Беньї зблискують:

— Я довбаний ГОМІК! Кажи вже як є! Хочеш когось побити? Ось, я тут! Якщо ви підніметесь на трибуну «Геда», суддя перерве матч, і тоді «Гед» переможе. Ти не подумав, що їм це й потрібно? А якщо ви хочете вибити лайно з гоміка, то ось я ТУТ! Побий МЕНЕ!

Теему стискає кулаки, аж біліють кісточки пальців.

— Відійди. Не змушуй мене…

У Беньї тріскає голос:

— Що? Бий, якщо хочеш бійки! Вас вісім на мене одного, тож сили рівні! Якщо ви підете на трибуну «Геда», матч закінчиться, але ж ми можемо перемогти цих покидьків. Ти доганяєш? Я МОЖУ ПЕРЕМОГТИ ЇХ!

Тепер Беньї дивиться не на Теему. Його погляд прикутий до Відара. Кілька років тому вони грали в одній команді, але тоді найкращим другом Беньї був Кевін, а Кевін не любив Відара, бо йому не можна було довіряти. Кевін хотів мати воротаря, який би виконував накази, а Відар ніколи таким не був, і хоч Беньї значно більше нагадував Відара, ніж будь-кого іншого в команді, він насамперед був до смерті відданий Кевіну. А Відар був відданий насамперед своєму братові та «Групі». Вони ніколи про це не говорили, ніколи не були друзями, але, напевно, поважали один одного. Тому зараз Беньї каже:

— Відаре, ти мене чуєш? Якщо ми з тобою будемо грати в третьому періоді, ми зможемо перемогти цих покидьків. Іди на трибуну і бийся там, якщо хочеш, але ми можемо ПОРВАТИ цих сволот, якщо будемо ГРАТИ! Вибий мені зуби, якщо тобі стане легше, я, бляха, можу грати без зубів. Але я хочу… бляха, я хочу… я просто хочу… перемогти! Бляха… та йдіть нахер, усі ви, я завтра поїду з цього міста, якщо скажете. Я піду з клубу, якщо ви…