Любко Дереш - Трохи пітьми

Це сколихнуло спокій товариства, викликавши низку спекуляцій, які дуже скоро набрали жартівливого тону – мовляв, п’яний… накурений… нагалоперидолений… тощо.

Знов ожили барабани, й інші жарти та балачки поточилися далі.

V.: Яке тепер ставлення Германа до Лорни?

Λ.: …дружнє. Вона непогана людина, коли не демонструє нічого з себе.

V.: Як це може вплинути на загальну картину? Перетворення Лорни з істоти залякуючої на приємну?

Λ.: ( до Германа ) Тепер тобі цікава така Лорна?.. Тепер вона якась така нудна для нього. Просто роздуте его, і більш нічого. Скучна людинка, зі своїми мізерними фантазіями і страхами. Надуманими причому. Та нє, нормальна дівчина. Коротше, така, як всі. Почуваюся розчарованим, що вона виявилася такою… простою…

V.: Не рівня.

Λ.: Так, не рівня. Герман уже наважився був торкнутися у собі найглибших глибин, геть потаємних і засекречених. Тих, звідки йде вся його чорнота, оця туга. А Лорна, на жаль, тільки здавалася такою багатообіцяючою.

V.: Вона буде ще якусь роль відігравати?

Λ.: ( до каменя Германа ) Чувак, ти хочеш чогось іще від Лорни? Ні, він уже почув усе. Вона пустишка. Прибираємо? ( відкочують камінь Лорни подалі від каменя Германа ). Може, з нею ще будуть мати справу інші. Набагато більше його тепер цікавить Жанна. Поглянь. Вона геть маленька, мовчить. Нічим себе не видає. Вона занадто… скута… покинута.

V.: Сильним напруженням віє від цього каменя…

Λ.: Так, вона відчуває дискомфорт серед цих людей.

V.: Можеш спробувати доторкнутися до неї, щоби відчути її тілесність, якщо хочеш.

Λ.: ( накладає руки на камінь Жанни ) М-м-м-м, біль над лівим оком. Якийсь хлопець ударив її в голову. У неї був струс мозку. Вона через це тепер боїться всіх чоловіків ( пауза, забирає руки з каменя, вражено )Хух, ну в неї й проблеми! Жанна якраз і цікава Германові.

V.: А він виходить тільки на пошуки цікавого? ( сміється ) Походжає й вибирає туди-сюди?

Λ.: Він і приїхав з такою ціллю. Світ не дає йому відповіді, і він шукає людину, з якою можна порозумітися.

V.: Навіщо?

Λ.: Тому що він просто у відчаї. Він уже стільки людей побачив… Навіть тут. Ті люди, що приїхали сюди… ці самовбивці… вони всі ніякі не самовбивці. Вони пусті для нього. Він ще, правда, не знає, як там Алік. Йостек підозріло життєрадісний… Вони всі разом просто ще не попадають у такт.

Я раптом усвідомлюю, що трохи задрімав. Уже близько півночі. Згадав, що збирався піти до Дайана, котрий привітно махав мені рукою. Чи це теж мені наснилося? Зараз біля великого вогнища від Дайанової шайки не залишилося й сліду. Як і від змісту премудрої бесіди, яку ми з ним в тому сні вели. Здається, щось про природу каміння…

Я поборов сонливість і знову почувався готовим до переворотів. Більшість люду повернулося до своїх вогнищ, а ті душі, що залишилися, перебувають у романтично-елегійному настрої. Найвищий час на лірику.

Я струшую з обличчя рештки дрімоти і знову налашовуюся на теперішність. Бард сухуватим голосом співає про щось щемке, флейтист підігрує йому на бамбуковому диджериду.

Лорна, Йостек і Жанна сидять поряд, туляться до мене, посхиляли голови. Не видно лише Віки. Алік теж закуняв, усе-таки мав старий тяжку дорогу.

– Йдемо нагору, – штурхаю своїх сусідів, – а то я вже тут засинаю.

Назустріч вітру з гір смертники тягнуться до себе в табір млявим ланцюгом.

Йостек пропонує лягати спати. У мене відкривається друге дихання. Саме зараз я чуюся в силах сидіти хоч до ранку. Роздмухую попіл і кидаю пару гілляк, хай тліють. Пропоную бажаючим випити кави.

Жанна втомлена. Вона готова йти спати.

Йостека біля вогню вжалила оса. Видно, у траві ховалася, придушив коліном випадково. Коротше, Йостек п’є каву. Алік теж вип’є, і Лорна вип’є. Доведеться Жанні засинати одній. Вона каже, що їй буде страшно, і залишається теж.

Комусь треба піти по воду. Певна річ, це випадає робити мені.

Загалом, лазити вночі до струмка – то найбільші ломи. Не рахуючи, звісно, поклику до випорожнення, теж серед ночі й під час грози. Якщо до цих викликів підійти творчо, можна з невеличкої експедиції зробити захоплюючу одіссею. Але про це іншим разом. Зі сну я небалакучий.

Просто вважаю, щоби не полетіти шкеребеть у пітьмі.

Повертаюся, коли вогонь уже розгорівся – невеличкий, зате яскравий. Переміна планів – із негайного «байцю» в нічне кавування – міняє настрій на менш кислий.

– Давайте поговоримо, – каже Йостек. – От ви, Аліку, ви така цікава людина. Ви на нас зовсім не схожі. От чим ви займаєтесь?