Любко Дереш - Трохи пітьми

Трохи поодалік помічаю Йостека з його дівулями. Лорна сидить посередині, витріщилася на вогонь. Раптом глипає строго на мене – прошиває поглядом до дна душі. І знову на вогонь, як нічого й не було.

– Чо’ ти такий сумний? – Віка дихає на мене винним духом. – Веселися, дурак!

– Іди нахєр, – відсовую її губи від своїх. – Я не сумний. – Знов відпихаю її настирливу пику і Віка втрачає рівновагу, падає задом на землю. П’яно регоче. Трохи вгамувавшись, підіймається. Очі посоловілі. Ще трохи, і вона відрубиться.

– Ей, закурити хтось має? – вона роззирається довкола, але ніхто не звертає на неї уваги. – Мальчік, маєш закурити? – Віка тягнеться до сорокалітнього щетинистого мордоворота з самокруткою в зубах. Той одягнутий у джинсовий комбінезон на голе тіло, на голові в нього атласний циліндр. Мордатий відхиляється назад, і Віка падає просто йому в обійми.

– Ну, вот і всьо. Тєпєрь ти мая, – каже він і шкіриться крупними зубами. Віка, зі звуком «Поух-х!» збиває тому з голови циліндр, при цім гигоче, аж заходиться.

З боку водоспаду до ватри з’являються троє нудистів: два хлопці та дівчина. У руках несуть клумки одягу, а самі мокрі – певне, лазили вночі купатися. Перед ними народ розступається, звільняючи дорогу поближче до вогню, погрітися. Довгокосій дівчині (вона могла ховатися у своєму волоссі, як русалка) на першу ж вимогу дають цигарку та вина. Хтось виявляє бажання сфоткатися з нудистами, а ті радо позують голими дупами до об’єктива.

Люди жваво балакають між собою про все на світі. Безліч історій, тьма подій. Мені стає стрьомно, що ніхто не хоче поговорити зі мною, хоча я розумію, що міг би заговорити до когось першим. Але тільки-но уявляю собі, що почну з кимось говорити, мене скручує корч відрази та притупленого роздратування впереміш із жалем до себе. «Чому мені так стрьомно жити в цьому світі?» – хочеться виплакатися комусь. Інша моя частина, яку я хотів би називати «апасним штріхом», дивиться на це все з презирством і холодною ненавистю. Ось вона бере ситуацію під контроль, силою заганяючи жалюгідного гівнюка десь подалі в підсвідомість.

Мій погляд повертається до Лорни, котра сидить між цим Йостеком і дурою в тапочках, як її… Жанна. У відблисках вогню вони своєю закляклістю нагадують неживі предмети, а обличчя Лорни здається висіченим з граніту. Їхня нерухомість так контрастує з рухливим галасливим натовпом, що на якийсь час усе в мені зупиняється, перетворюється на статичне зображення, спроектоване на колихливу пітьму. Стає тихо, як у вусі, й мені здається, ніби я бачу не трьох людей, а три каменюки в чистому полі.

Λ.: Найбільший камінь – це Лорна. Тому що вона найсильніша. Вона дуже важка. Коли вона входить у чиєсь життя, вона просто як камінь. Неможливо не рахуватися з нею і дуже важко її носити в собі. Вона завжди думає тільки про себе ( пауза ) … Лорно, з тобою деколи буває так важко… Ти найнапряжніша людина в моєму світі. Ти завжди хочеш, аби все було по-твоєму. Ти з’явилася на сцені разом із хлопцем і дівчиною. Оця дівчина ( показує на невеликий камінь зліва ) і цей хлопець ( показує на значно більший камінь правильної форми, менший, однак, за камінь Лорни, такий великий, важкий і необроблений ) – вони були поруч із тобою, коли ми побачили тебе. Дівчину звуть Жанною, хлопець називає себе Йостеком. Вони думають, що стали твоїми друзями, а насправді вони твої слуги. Ти вважаєш себе королевою, яка може отак просто забавлятися людьми.

V.: ( до Лорни ) Чому вона вважає себе королевою?

Λ.: Тому що в неї великий досвід. Вона переконана, що до неї приходив сам Диявол. У неї нездоланне відчуття нереальності. Це відчуття лякає її, бо сильніше за неї.

V.: Лорно, чому тебе тягне до дівчат?

Λ.: З ними вона почуває себе завойовницею. З ними вона почуває силу, владу. Вона хоче все контролювати, стискати, смоктати… душити… Надзвичайно забобонна особа. Боїться містичних знаків, які вбачає скрізь і в усьому. Боїться поганих знамень… Фоновий стан постійного страху. Містичного страху.

V.: Лорно, що ти відчула, коли вперше побачила цього чоловіка? ( показує на камінь Германа )

Λ.: Я його злякалась. Він надто темний і непроникний. Я боюсь таких людей. Боюсь людей, яких я не можу читати з обличчя. Герман закритий. Напружений, готовий тріснути, вистрілити, змести все. Він як вулкан. Мене не радує, що він приїхав сюди. Нам буде тісно на одній території. Коли він дивиться на мене, мені хочеться сховатися. Тому я захотіла прикритись від його погляду Йостеком. Йостек стає між нами. (Λ . перекочує камінь Йостека між Лорною і Тим, Хто Прихований Від Себе )Я відьма, і завжди стається так, як хочу я.