Мирослав Дочинец - Синій зошит

Ся добра звичка загострює не лише зір, але й ум.

«Диво стається позавтра», — любив казати безногий моряк. Не нині і не завтра. Либонь, найважче випробування — видержати паузу, коли нічого в житті не стається.

Вчімося бути господарями «порожніх» днів.

«Що посилає нам зустрічі, випадки, пригоди?»

«Може, се не щось, а хтось. Може, невидимі наші пращури ведуть нас по життю і зводять з иншими для вирішення своїх невирішених задумів. Ті, за котрих ми молимося до десятого коліна…»

Нитки, що ведуть у вічність

«Яка страва вам найбільше смакує?»

«Житній хліб із виноградом і молодими оріхами. Їм се після втомливої роботи. Дуже люблю печений буряк із печеною цибулею, присмачені оливою і винним оцтом. Колись се називали «стравою бідних». Але бідний той, хто не знає смаку тієї поживи. А яка смачна вечеря — горня квасного молока з ложкою мелених горіхів і ложкою насіння льону! Такому їстиву не лише черево, але й серце раде».

«Що таке Дім?»

«Се місце, де тебе люблять. Твій дім там, де спокійні твої думки».

Нитки, що ведуть у вічність.

Передусім, се любов, вічна, як трава.

Дружба, з якою не можна гратися.

М’яка і ясна правда життя.

Приязнь до кождої людини, в якої своя правда, своя історія.

Мир і тиша нашої душі.

Радість сьогочасся і сподівання будучности (радіймо планам так, як радіємо тому, що вже зробили).

Сродне ремесло — найбільша цінність наших рук.

Поради мудрих — передовсім для мудрих.Людина міняється сама, а не з волі і принуки инших. Сама вибирає і приймає прийнятне. Якщо достигла в ній ся потреба. Ми не зобов’язані поділяти чиїсь смаки, судження чи віру. І не зобов’язані пояснювати свої. А тим більше виправдовуватися, чому те чи инше споживаємо, те робимо, так виглядаємо, одягаємося, з тими живемо чи товаришуємо, маємо якісь дивні уподобання чи нахили… У Бога всього доволі. І се є «наше». Ми не змушені казати «так», коли щось не приймаємо, і вибачатися, коли не чуємо за собою вини. Самооцінка важніша, ніж оцінки збоку. Не конче, що ми праві й доброчесні, зате ми чесні із собою і світом.

Се перший крок до доброчесности, перша кляса великої школи життя.

«Як визначити, що людина справді нам близька?»

«Потрібність людей схожа на потрібність речей. Якщо протягом двох літ якась річ не дається нам до рук, то сміло мож позбуватися її. Якщо без якихось людей із нашого оточення легко обходимося більше місяця, то потреби в них не буде й поготів. Се ніякою мірою не нехтування людьми. Якщо ти зустрів справдешнього друга, то спроможися його вдержати, як би далеко ви одне від одного не знаходились. Але тут проситься заувага: як би сильно ти не любив людину, боячись її втратити, постарайся при тому не втратити себе.

Заувага друга. Жінці: знайди собі чоловіка, але зроби се так, ніби він знайшов тебе. Чоловікові: жінка буде тобі віддана і вірна, якщо твоя увага до неї завжди буде сталою.

Уважливість — старше слово, ніж кохання».

Життя наше — як біла сорочка.Яким шитвом ми її покриємо? Які нитки для сього спрядемо і як їх забарвимо? Мені найлюбіше, найшляхетніше вишиття — білим по білому.

Узори ясности і чистоти на полотні твого Путі.

Дивуються: «При вашому поважному віці серце так справно служить».

«Бо і я йому служу. Честую його, як незрадливого друга. І сам не зраджую. Очищаю його доброю водою. Напуваю спокоєм і молитвою. Упокорюю мирними помислами. Обновлюю нічним і полудневим сном. Підживлюю соками ягід, садовини, оріхів, насіння, підсилюю гойним зіллям. Не впускаю в нього марницю очікувань і руїну кривд, отруту заздрощів і цвіль гордині. Куди б мене не завіяла судьба, намагаюся поселитися чи бодай частіше бувати біля дубів — дерев «сердечних».

Серце справляє мені вірну службу, а я йому слуга.

«В чому сила слова?»

«В осмисленому доборі. Слова можуть будувати мости, а можуть спалювати їх».

Найбільша наша битва — битва за себе.Зайве чекати, що всі з нами будуть згоджуватися, схвалювати наші вчинки та рішення, вгадувати наші прагнення, любити й поважати нас… То чи не варт із подвійною снагою приймати самого себе, хвалити свої діла й плекати наміри, сміливо планувати, любити себе й шанувати?! Можна се назвати «самоцінністю», «зрілістю», «певністю в собі». Те, що дає нас спокій, скромність, простоту, втіху і мудрість серця. Тому важливо не порівнювати себе ні з ким, лише з собою — вчорашнім, нинішнім і завтрашнім. А порівнювати — означає бачити зміни, жадати змін.