Мирослав Дочинец - Синій зошит

І при сьому пам’ятати, що таку ж битву ведуть за себе й инші — не заважаймо їм.

«Що найбільше любите з неживої природи?»

«Немає неживої природи — вся жива! Правда, є безгомінна. Тут для мене першими є вода і каміння. Вода — се рух, живе джерельце всередині нас, що возз ’єдну є нас із великою рікою Буття. А камінь… Із каменів громадяться гори — світ Піднебесний.

Камінь — ще й вічна дорога, з якої ніхто не вертається таким, яким був раніше».

«Чи міняється людина?»

«Хто як. Хто в ущерб, а хто в додачу. Розумний стає розумнішим, дурний — дурнішим, люблячий — благословенним, терплячий — спасенним. Так само з лінивим, лихим та лукавим. Лайно, що висохне в кізяк і перестане смердіти, залишається лайном…»

«Ви все знаєте, все розумієте…»

« Все знають і все розуміють лише дурні. Тому в дурнів і щастя дурне. Люди так кажуть».

Ми — діти Часу.Якщо приймаємо і розуміємо се батьківство, то Час дає нам усе: лице, знаття, добра, ліки, розраду, тривалість, вічність. Пізнаваймо Час неквапно. Смакуймо Час.

Ми — дозорці Часу, бо Час має сенс у собі.

Коли я робив якусь помилку чи дурницю,китаєць Чан Бао приязно сміявся. Коли подібне ставалося з ним, то сміявся сам із себе. Либонь, то найбільша наука, яку я перейняв у нього. Ще він казав: «Лихо входить у ті двері, які йому відкриваєш». Направду: світ за вікном зчаста залежить від твого взору. Або від скла.

Чув я десь оповідку. Вранці за сніданком жона наспівує чоловікові: «Яка в нас нечупара-сусідка, повісила випрану білизну — пляма на плямі. Ганьба-сміх!» Чоловік глипнув у вікно — промовчав. Через день-другий ізнов: «Чей у неї руки з гузиці ростуть, що не годна верети виполокати, як треба. Чей сажа на них насіла?!» Чоловік далі мовчить. Новий день — стара нута: «Здри, вивісила сушитися полотно із зольниці. Сіре, як земля. Чи їй попелу шкода, чи хворосту, чи газда її чисто осліп?!» Чоловік німує. Якогось ранку жона аж скрикнула: «Овва, щось у хащі здохло! Наша сусідка навчилася прати — шаття біленьке, як у людей. Що за дивниця?!» Чоловік зітхнув: «Я вдосвіта вікно твоє помив…»

Перемагає не войовничий, а змирливий.Якщо добре вивчити ворога, то можна обернути його на друга.

Принагідно про битви: найбільша біда, що в битвах втрачають голови.

Ми стягуємо нутряну (нервову) силу, коли:

стрічаємо зріднених духом;

мандруємо;

творимо щось за велінням серця;

опановуємо нове діло;

дістаємо нові знаття;

молимося;

прощаємо кривди;

сходимося з приязними людьми;

прогулюємося без мети і без поспіху;

долаємо страхи;

звільняємо оселі від зайвини;

говоримо правду;

слухаємо миротворну музику;

доглядаємо за рослинами;

годуємо тварин;

читаємо добрі книги;

годимо своєму тілу (дотики, масажі, плавання, купання, паріння в лазні).

«Як уникати помилок?»

«Немає такої рецепції. І немає в тому біди. Той, хто робить помилки, — попереду того, хто не робить нічого. Той, хто робить повільно, випереджає того, хто лише планує щось робити».

Помилки, якщо їх визнавати, обертаються з утрат на здобутки.

Бувало, у кволості душевнійзакрадалося виправдання, що на щось посутнє не маєш часу, не знаєш, чого держатися, куди йти. І тоді виростав у своїй грізній, непохитній силі образ Мойсея. Його день мав стільки ж годин, як і мій, і ще більше простелялося перед ним пустельних доріг. І вибирав він дорогу не для одного, а для тисяч…

Чого ще навчив мене Ліс. Не гоже полювати одразу за двома звірами. Треба вибирати більшого. Кождий мізерний слід врешті приводить тебе до великого. Кождий малий трапунок готує до чогось значного, що буде попереду. Сильний звір скидає з себе за потреби шкіру, пух, відгризає лапу в капкані. Сильна людина скидає з себе тягар важких думок, страху і сумніву. Ліпше раз побачити й злякатися, ніж весь час боятися невідомости. Ліс дерев і тварин приховує більше, ніж показує.

Так само і «ліс» людей.

Яка наша заслуга в тому,що хизуємося над слабшим і менш умілим? Хизуймося над собою вчорашнім — слабим і невмілим.

«На що слід у першу чергу витрачати гроші?»

«На сродне діло. У кожного воно своє. Але не намагайся якомога раніше заробляти. День, коли ми заробили перші гроші, є останнім днем нашого дитинства. Весь світ чигає на наші гроші. Не поривайся в молодости до великих багатств. Що легко приходить — легко й відходить, залишаючи гіркоту й порожнечу».