Мирослав Дочинец - Синій зошит

Навіть там, де смерть ходила тінню назирці, люди лягали і вставали з думою про невмирущість.

Ліс навчив мене протоптувати свої стежки,не сподіваючись на чужі. Ліс дерев навчив мене, що лише сам я можу знати, куди йду і задля чого. І ніхто инший. Ся наука згодилася і в «лісі людей». Ліс навчив мене многовимірному баченню: дерево виглядає по-різному збоку, згори, з гілки, з дупла. Ліс відкрив мені красу там, де не сподівався її знайти. І нести її самому в ті місця, де її ще не було. Дерева навчили мене науці, що ми міняємося: скидаємо листя і одягаємо його знову, грубіємо в корі і водночас викидаємо ніжні квіточки.

А головно — весь час ростемо, ростемо вгору.

Легко позбувайся речей,які не можна назвати корисними чи красивими. Лише в сьому цінність, а ціна — пусте. Видалення кождої речі, що стискає наш простір, дає нову крихту свободи. Слабі й боязкі звірі шукають собі тісні нори, сильні і вільні звірі за дім мають увесь обшир. Якщо робота чи обставини змушують бути в приміщенні, знаходь нагоду в кожну вільну часину вийти бодай коротко на простір, на повітря.

Ми — діти простору.

Нічого не роби «за компанію».Найчастіше «компанія» — се дуже різні люди, які не знають, куди себе діти. І в компаніях перевагом марнується найбільше часу і здоровля.

Не марнуй час на пусту роботу. Насправді лише п’ята частина нашої праці обертається результатом. Зайнята людина заспокоює себе, що не гайнує в роботі час, а насправді саме се вона й робить, розтягуючи трудові години. Ліпше б їх використала на себе, на те, що їй приємне й хосенне.

До слова: все ліпше, що я зробив за своє життя, зроблене в дозвільний час.

«Чому одні багаті, а инші бідні?»

«Багатство і бідність — не в кишені, а в голові. Бідний зчаста бідний у всьому. Хоча він весь час говорить про гроші, а багатий про се мовчить. Бідний ненавидить багатого, а багатий байдужий. У бідного всі винні, крім нього. В злидаря можуть бути зайві гроші, в багатого таких немає. Бідний купує за гроші, яких у нього немає, речі, які йому не потрібні. А багатий подвоює «таланти». Бідний хапає гроші поспіхом і жадібно, а гроші не люблять ні метушні, ні стиску. Багатий у бідняка вчиться, а бідар його не чує. Та, либонь, найголовніше в їх різности те, що багатий керує грошима, а бідним керують гроші…

Звісно, що мовиться тут не про скромну в статках людину і не про глитая та жмикрута, а про маєтного діятеля, чиє багатство «в Бозі» набуте, в злагоді зі світом і собою.

Зазвичай у злидні впадають від бездіяльности й безвідповідальности. І від зволікань, нерішучости, помисливости. Менше треба гарувати на когось, більше на себе. Чи не від слова «робота» походить давнє слово «роб», раб по-нинішньому? На твоїй могилі не напишуть: «Він дуже любив роботу». Ще варт пам’ятати, що гроші приходять до нас через инших. І про оточення: бідні нас тягнуть у бідність.

І насамкінець: більшу вартість мають не руки, а голова, себто діяльний розум.

«Чи вважаєте себе багатим?»

«Звісно. Свого часу я поставив собі запитання: в чому сенс мого тривку, чим би я хотів займатися, якби мав безмірно грошей? І щиро відповів собі. З того дня тим і займаюся, не оглядаючись на кількість грошей. Так, я багата людина, бо маю те, що хочу, що люблю. Грошам не поклоняюся, але вимушено спираюсяна них, позаяк вони є важіль сього світу. Ніхто б не пам’ятав про «доброго самарянина», якби в нього були лише добрі наміри. У нього також були й гроші.

Якщо вже покликалися на Святе письмо, то згадаймо слова: «Можна все не мати, та все посідати».

«За що нас любить Бог?»

«За те, що ми є. І в жодному разі не за те, що ми зробили чи не зробили».

«Які слова найголовніші?»

«Дякую», «перепрошую», «шкодую», «люблю», «вірю», «співчуваю», «пам’ятаю», «чекаю», «приймаю», «дарую», «зичу»… Се найголовніші слова. Всі инші — лише доповнення до них.

Правда, красні слова набирають ваги ділами.

«Вам поталанило — мали мудрих учителів».

«Найглибшу мудрість я зачерпнув від малописьменних людей. Найбільші вчинки спостеріг у «малих», звичайних людей. Ті люди не мали великих шкіл, не були видатними чином чи силою, вони дещо знали і вміли — і се змінювало їхні та чужі життя. Себто — служило».

«Що означає служити?»

«Створювати істинне майбутнє».

«А в чому істина?»

«Істина є путь».

«Путь куди?»

«До Бога».

Без підсумку немає звершення.Мене навчив сьому чоловік знатного розуму — травник Джеордже з Румунії. Лише те, що нами осмислено, насправді відбулося. Бодай короткий мислений (а ліпше занотований) підсумок трапунку, якогось з’явища, зустрічі, важливої розмови чи просто звершеного дня вчить нас вилущувати головне і відкидати зайвину, а отже — мудріше верстати завтрашній день, рівняти наступні кроки.