Мирослав Дочинец - Синій зошит

Я спраглий просторів.Ця жага водила мене світами. На чужинах дрібками збираєш чуже, аби донести його в суцвітті повноти на рідну грядку.

Мої знаття — з бесагів мандрованого віку, стягнені зі світу людей і міркувань.

Зчаста я був дуже далеко від материзни.Бував і там, «куди не доходило світло». Пораз здавалося, що забуваю її — материзну, як забувають риси давно втраченої матери. Тогди тулив лице до своїх речей-пожитків — відгадував задавнений любий запах і віддалене живне тепло. І вертався образ дідизни, рятував мене з сирітства. Мої речі були моєю батьківщиною, яку я носив із собою. І не було невартісних, несуттєвих дрібниць — вони зорили з торби зіницями моїх родимців…

Кажуть мені: вода для тебе — все, ти молишся воді!Бо так і є. Я як Мойсей води, котрого врятували немовлям на воді в очеретяному кошику… Я теж вигулькнув із материного лона в калабаню, де мочили коноплі (у нас їх називають «колопні»). Вода була моїм першим сповитком радости. Стала моєю посестрою радування і рятування. А батьком відтак нарік я Ліс, котрий заново родив і наситив мою плоть. А над ними, на варті моєї душі, постав Бог.

Вміння слухати — кріпка наша зброя.Проти неї тяжко встояти. Слухач дістає потрібне впівсили і вполовину терміну.

Змінюватися треба, та не на догоду комусь.Змінюйся в руслі своєї віри і своєї мрії. Переймайся своїм поступом, а не тим, на що сподіваються від тебе инші. Вони своє чинять не через тебе. Вони чинять щось — для себе. (Люди легко зносять страждання ближнього, ба навіть знаходять у цьому щось звеселяюче.) Тому залишайся собою, коли инші хочуть тебе поміняти, всміхайся, коли хочуть тебе здолати. І не дозволяй тріщинам серця ставати рубцями. Пам’ятай, що немає потреби в многих людях, не силкуйся за всяку ціну розширювати «приятельство». Нехай твоя роля в чужих життях буде більшою, ніж чужа у твоєму.

Тогди істинна сила твоя прибуватиме.

Поводитися рівно з усіма тяжко.Здебільшого люди не такі, якими себе подають, і навіть не ті, за кого самі себе мають. У кождого свій путь, свій досвід, свої хиби та уявлення. В народі кажуть: не приміряй свою голову до чужих пліч. Ніхто не має права засуджувати людину. Кождий заслуговує якщо не любови, то дещицю поваги, доброго слова. Нехай тобі в сьому поможе проста звичка: шануй чужих людей так, як шануєш, приміром, свого діда; будь терплячий із ними так, як терплячий із немовлям; радій чужим перемогам так, як своїм.

Їм се дасть утіху, а тобі приязнь.

Будьмо віддані і вірнітим, кого вважаємо рідними і близькими. Ні наша робота, ні наші гроші не потурбуються за нас у хвороті. Лише наші родимці. Пам’ятаймо про них щодня, щогодини. Се золоті нитки, що пов’язують наші душі понад землею, здержують невмолимий біг часу і ведуть до невмирущости.

Закон множення і примноження.Він простий, однак дуже дійовий. Якщо тобі чогось бракує, то почни давати се в більшині иншим. Якщо мало дістаєш любови, то даруй більше тепла близьким. Якщо не вистачає друзів, то будь дружелюбним. Якщо грошей — легко віддавай їх у діло для множення. І навпаки: якщо чогось не хочеш, то врізай його в думках і діях. Якщо, до прикладу, затято будеш ненавидіти тих, хто заподіяв кривду, то менше лишиться часу й снаги на те, щоб любити близьких…

У всьому і повсюдно віддавай стілько, скілько хочеш взяти.

Будьмо досконалі у своїй недосконалости.Немає ідеальних людей, лише Отець небесний досконалий. А ми такі, які є. І такі Йому любі. Через те мусимо стягати силу, щоби бути самими собою, ба навіть мужність — аби не бути такими, як усі. Бо повнота і краса світу — в різности його. Через те правдивою любов’ю тебе люблять не за чесноти й заслуги, а за те, що ти такий є. Як окремішня квітка в просторому лузі людности.

Вінок файний ряснотою многоквіття.

Будьмо відкритими в наших бажаннях.Слід відкрито говорити про те, що думаємо і що чекаємо від инших. Люди не вміють читати наші думки. Із близькими треба говорити, питати, зізнаватися — не скупитися на слова. А обіцяючи — виконуймо доконечно обіцяне. Зносини скріплюють чесність і прозорість. Тогди вони легкі, товариські й тривкі.

«Ви знаєте, як розігнати хмари?!»— дивуються, сперши дух.

Смішні, мені іноді вдається розігнати хмари і з власної душі…

«Як прощати?»