Курт Воннегут - Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)

Я, звичайно, міг скласти письмові Іспити, проте Еліза — ні. Перевіряючи сестру тестами, «тітоньці Корделії» доводилося читати вголос кожне запитання, а потім ще й записувати відповідь.

Нам здавалося, що ми так і не відповіли правильно на жодне із запитань. Але, слід гадати, на кілька нам пощастило дати бодай доладну відповідь. Адже доктор Кордінер, звітуючи нашим батькам про наслідки обстежень, сказала, що наші розумові здібності «трохи нижчі від нормального рівня для дітей їхнього віку».

Не здогадуючись, що ми можемо підслуховувати, вона провадила: «Еліза, мабуть, ніколи так і не навчиться читати й писати, а отже, не зможе брати участь у голосуванні на виборах або дістати шоферські права». Доктор Кордінер спробувала пом'якшити свій суворий висновок, зазначивши, що Еліза справляє враження «досить балакучої співрозмовниці».

Що ж до мене, то вона сказала так: «Непоганий і серйозний хлопець, одначе легко піддається впливу легковажної сестри. Він уміє читати й писати, проте погано розуміє значення слів і зміст речень. Якщо його розлучити з Елізою, є підстави сподіватися, що з нього вийде робітник на бензоколонці або сторож сільської школи. У нього всі нахили і здібності прожити щасливе і суспільно корисне життя в провінції».

Спочатку наші сердешні батьки вважали нас за ідіотів. І вони спробували змиритися з цим. Потім вони повірили, що ми — генії.

І спробували змиритися з цим. Тепер батьків повідомили: ми трохи не дотягуємо до сірого посереднього рівня. Доводилося змиритись і з цим.

Підглядаючи крізь шпарку, ми з Елізою стали свідками незграбної і невдалої спроби наших батьків відстояти свої попередні позиції. Вони запитали Корделію Суейн Кордінер: як пов'язати сірий розумовий рівень близнюків з тим фактом, що вони можуть розмовляти на досить складні теми та ще й стількома мовами.

Але доктор Кордінер не розгубилась і дала цьому таке пояснення: — Світ кишить людьми, які вміють прикидатися куди розумнішими, ніж вони насправді є. Сиплючи цитатами, фактами, іноземними слівцями тощо, вони анічогісінько не знають про істинний сенс буття. Мій обов'язок — виявляти таких суб'єктів. З одного боку, щоб захистити від них суспільство, з другого — щоб уберегти їх від самих себе.

Ваша дочка Еліза — найкращий тому приклад,— провадила доктор Кордінер.— Вона читала мені цілі лекції з економіки, астрономії, музикознавства та безлічі інших наук, про існування яких ви й гадки не маєте. А тим часом ця дівчинка не вміє ні читати, ні писати — і ніколи цього не навчиться.

Доктор Кордінер заспокоїла батьків, що наш випадок не з найгірших. Адже ні брат, ні сестра не прагнуть дістати якісь престижні посади.

— Вони позбавлені будь-яких амбіцій,— розвивала свою думку психолог.— Тому життя не особливо їх розчарує. Єдине, чого їм зараз хочеться,— це вічно жити так, як вони досі жили. А це, звісно, неможливо.

На знак згоди батько зажурено кивнув головою.

— То ви кажете, хлопець трохи розумніший?

— Лише тим, що вміє читати й писати,— відповіла доктор Кордінер.— Зате він значно поступається сестрі в комунікабельності. Коли Елізи немає поруч, брат мовчить як риба. Раджу вам послати його на навчання до однієї із спеціальних шкіл, де не надто високі академічні вимоги й не особливо вирує громадське життя. Тоді хлопець навчиться сам стернувати своїм човном.

— Чого навчиться? — перепитав батько.

— Стернувати власним човном! — повторила доктор Кордінер.

У ту хвилину нам з Елізою слід було б розтрощити стіну на друзки і обурено вдертись до бібліотеки.

Та ми розуміли, що можливість підслуховувати розмови залишалась одним з небагатьох наших привілеїв. Тож ми знову прокралися до своєї спальні, потім вискочили в коридор, парадними сходами збігли вниз і таки вдерлися до бібліотеки, зробивши при цьому те, чого раніше за нами ніколи не помічали,— ми зайшлися плачем.

А тоді рішуче заявили: якщо нас спробують розлучити, ми заподіємо собі смерть.

Отже, Елізу й мене піддали повторним тестам — цього разу в парі. Ми всілися пліч-о-пліч за тим самим металевим столом у їдальні, обкладеній кахлями.

Ми були такі щасливі!

Під наглядом наших батьків доктор Корделія Суейн Кордінер, яка втратила всю свою зухвалість, машинально взялася до діла. Щоб отримати об'єктивні наслідки, вона запропонувала нам цілком нові тести.

Перш ніж ми почали, Еліза звернулася до батьків: