Курт Воннегут - Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант)

Вони вже готуються до вечірки з нагоди мого сто першого дня народження, до якого лишилося трохи більше місяця.

Іноді я підслуховую їхні розмови. Давніх звичок важко позбутися. До наступного свята Війра Бурундук-П'ята Заппа шиє собі і своїм рабам нове вбрання. Її комори вщерть напхані різним одягом. Я підслухав, як Мелоді запевняла, що невільники надягнуть рожеві панталони, взують позолочені пантофлі, а на голови намотають тюрбани із зеленого шовку, прикрашені страусовим пір'ям.

Сама Війра нібито з'явиться на свято в портшезі, в оточенні рабів, які нестимуть подарунки, наїдки, вино та запалені смолоскипи і калататимуть у дзвіночки, розполохуючи собак-дворняг.

Хай так.

Мені треба буде остерігатися випивки на своєму дні народження. Бо коли я хильну зайву чарку, то неодмінно всім розбовкаю, що загробне життя куди гірше, ніж земне.

Отак воно.

Повернутися до щасливого ідіотизму нам з Елізою, звичайно, не дозволили. А коли ми знову пробували прикидатись, покарання було суворим. З нашого перетворення батьки та слуги дістали принаймні одну вигоду: вони здобули собі право давати нам доброї прочуханки.

Ох і перепадало ж нам час від часу!

Доктора Мотта розрахували і натомість запросили безліч різних фахівців.

Спочатку все це нас розважало Першими з'явилися кардіологи, фтизіатри, урологи. Вони по черзі обстежили всі наші органи і зробили всі можливі аналізи. З'ясувалося, що здоров'я в нас обох чудове.

Фахівці виявилися напрочуд симпатичними людьми. Адже всі вони так чи так перебували на службі в нашій родині. Їхню дослідницьку роботу фінансував Фонд Суейнів у Нью-Йорку. Саме цим пояснюється та легкість, з якою фахівців було зібрано і звезено до Галена. Наша родина підтримувала їх Тепер вони мали допомогти родині.

З нас ті фахівці постійно підсміювались. Пригадую, одного разу котрийсь запитав мене: це, мабуть, дуже цікаво — бути такою каланчею? «Як там угорі погода?» — питав він і таке інше.

Ці жарти впливали на нас заспокійливо. Вони навіювали нам хибну думку, ніби для інших не має ніякого значення наша із сестрою потворність. І досі згадується мені, як один отоларинголог, зазирнувши крізь ларингоскоп у величезну Елізину носоглотку, вигукнув: «О боже! Сестро, негайно зателефонуйте до Національного географічного товариства. Ми щойно відкрили новий вхід до Мамонтової печери!»

Еліза розреготалась. Хихотіла і медсестра. Навіть я сміявся. Всі ми заходилися від сміху.

А тим часом наші батьки перебували в іншій частині дому. Вони тримались осторонь від подібних жартів.

Проте вже тоді — на початку тих розваг — ми відчули першу тривогу, бо іноді нас роз'єднували. Під час деяких тестів ми перебували на відстані принаймні в кілька кімнат. І як тільки відстань між Елізою та мною зростала, я тупів і втрачав упевненість у собі.

Коли ми возз'єднувались, Еліза казала мені, що почуває приблизно те саме. «Мені здавалося,— говорила сестричка,— ніби голова моя наповнюється кленовим сиропом».

Проте ми обоє мужньо прагнули не помічати, якими понурими й пригніченими дітьми ставали ми, коли нас роз'єднували. Тож ми вдавали, ніби ті дефективні діти не мають до нас ніякого відношення. Я та Еліза навіть вигадали для них прізвиська. Ми прозвали їх Бетті Браун і Боббі Браун.

А тепер саме до речі згадати про таке: коли Еліза загинула під сніговою лавиною в горах на Марсі, ми ознайомилися з її заповітом і дізналися, що сестричка просила поховати її там, де її спостигне смерть. Над могилою мав стояти простий надгробок з написом:

ТУТ ПОХОВАНО БЕТТІ БРАУН

Останнім із фахівців, який оглянув нас, став психолог — доктор Корделія Суейн Кордінер. Вона ухвалила рішення, згідно з яким Еліза та я мали жити окремо,— тобто на віки вічні залишитися Бетті і Боббі Браунами.

Російський письменник Федір Михайлович Достоєвський якось зауважив: «Якийсь, такий прекрасний, святий спомин, збережений з дитинства, можливо, найкращим вихованням і є». Можу навести й інший приклад швидкісного навчання дитини: коли вона знайомиться з вельми шанованою у світі дорослою людиною і відкриває, що насправді та особа є небезпечним психопатом.

Саме такий подарунок і зробило нам життя, коли звело нашу долю з доктором Корделією Суейн Кордінер, яку вважали всесвітнім авторитетом у галузі психологічних тестів.

Назвати Достоєвського по батькові мені пощастило тільки тому, що в холі Емпайр-стейт-білдінга знайшлася Британська енциклопедія.