Ольга Токарчук - Гра на багатьох барабанчиках

— Я справді не знаю, звідки до мене приходять ідеї. Я просто уважно приглядаюся до дійсности. Фантазія — це другорядна річ, — Лонгфелло говорив так, наче мав перед собою цілу аудиторію. — Дев’яносто відсотків успіху — це працьовитість. Коли я бачу, як люди гайнують час на дурниці, мені просто прикро. Кожен міг би написати роман. Я походжу з родини, де цінували вміння організовувати свій час і творчі зусилля. А передовсім — логічне мислення. Дійсність є значно логічнішою, ніж ми думаємо. Тому…

— Мені треба вийти, — сказала раптом С. — Я переїла. Ота гостра ягнятина пече мені шлунок.

Її чоловік здригнувся, його непритомний погляд пересунувся по ній і знову безпомилково влучив у телевізор. Він кивнув. Вона взулась і сягнула по плащ. Вирішила, однак, що він не буде потрібний, і знову повісила його на вішак. Повернулася за чверть години, може, раніше. Чоловік не змінив пози.

— Легше? — запитав.

— Легше, — відповіла.

— …усе можна з’ясувати раціонально, рано чи пізно, — закінчив Лонгфелло.

Фонтане погодився з ним.

— Інакше я не працював би в поліції. Але ви, однак, маєте визнати, що бувають нерозв'язні справи. У нашому архіві є ціла полиця таких справ.

— Ах, як цікаво! Я б охоче ознайомився як-небудь із такими випадками. Може, з цього виникла би якась книжка.

Комісар почав збиратися до виходу і, коли вже стояв у дверях, обізвався з ваганням:

— Знаєте, я не такий детектив, як у ваших книжках, якщо такі взагалі існують…

— Що ви хочете цим сказати?

— Що в дійсності усе це виглядає інакше. У вас злочин завжди якийсь мізерний, вбогий, зведений до звичайної дії… позбавлений якогось справжнього жаху. У ваших книжках ідеться про те, щоби виявити його мотиви і викрити винуватця, так наче це все залагоджує. Шерега нераціональних подій і дуже раціональне розв’язання. Ви в це вірите? Вас це не розчаровує?

— Розчаровує? Адже йдеться тільки про істину!

— Ба! Що таке істина? — Фонтане потер чоло жестом дитячої безрадности. — Мене більше цікавить механізм — як це все діє. Пізнати механізм.

— Як? — з натиском вигукнув Лонгфелло.

— А якби от не з'ясовувати, а затемнювати? Не спрощувати, а ускладнювати? Що ви на такий спосіб?

— Що ви, чорт забирай, хочете сказати?

— Що, наприклад, раціональні події можна пояснити лише нераціонально…

— Ви мене вражаєте, комісаре, — обізвалася раптом панна Шацкі. — Ви маєте на думці духа Ульріки?

— Ох, ні, ви не зрозуміли мене. Прошу від мене побажати пані дю Лак усього найкращого. Зрештою, завтра, напевно, побачимося.

Фонтане рушив до виходу. Лонгфелло затримав його жестом руки.

— Я піду по неї, — сказав він і рушив нагору.

— Що зі мною тепер буде? — запитала панна Шацкі з міною маленької дівчинки.

Замислений Фонтане не встиг відповісти, бо згори почувся гуркіт і перелякані прокляття Лонгфелло.

Панна Шацкі кинулася комісарові на шию, істерично ридаючи:

— Вона мертва, вона мертва, правда? Її теж убили. Нас всіх уб’ють.

Комісар, заспокоюючи, гладив її по голові.

— Вам нічого не загрожує. Вам справді нічого не загрожує. Запевняю вас. Ви ж не пишете книжок, правда?

Потім спокійно підійшов до телефону і набрав номер поліції. Весь час відчував на собі чийсь дивно сконцентрований, могутній погляд.

С. відклала книжку, хоча до кінця залишалася одна сторінка. Потяглася і пішла на кухню розчинити собі таблетку від печії. Далі їй не хотілося читати. Потім сіла біля чоловіка, і разом до півночі дивилися якийсь американський фільм, повний погонь і стрілянини.

Вранці, випускаючи кота на балкон, вона побачила, як під її будинок під’їхала поліцейська машина. Побачила, що з неї вийшли троє чоловіків і рушили просто до її під’їзду. Один із них мав на собі плащ і смішний, старомодний капелюх. Їй здалося, що вона його звідкись знає.

Перша сцена мала виглядати так: я йду з валізкою під’їздом, посипаним гравієм, дзвоню у двері, мені відчиняє одягнена в чорне служниця. Так звичайно починаються фільми та оповідання, і так я це уявляла собі в літаку. Я, власне кажучи, знаю світ лише з фільмів і книжок — тож чи можна сказати, що знаю світ?

З якихось причин ніколи не буває так, як я уявляла собі раніше. Діється це, гадаю, тому, що у світі є надто багато змінних величин, набагато більше, ніж може вмістити моя уява. Жодна уява на це не здатна, хіба що вона натхненна, хіба що це буде візія. Але можливе також інше пояснення — гра з Богом: він дає, щоправда, фантазію і натхнення, але не дозволяє передбачити найбанальніших подій. Дає тупий ніж, паперовий молоток, скляний гвіздок. Можливо також, що уява якимось чином вичерпує дійсність — те, що уявлене, не може вже статися. І навпаки — трапляються тільки неуявлені речі. Це могло би означати, що уява і дійсність черпають з того самого джерела, з почекальні дійсности. Сполучені посудини.