Майкл Ондатже - Англійський пацієнт

Кіп спустився на узбережжя. До Ґабічче-Маре, де бачив Діву Марію, котра вийшла з води. Він спав на пагорбі, звідки виднілися урвище й вода, неподалік місця, куди принесли статую. Так завершився його перший день.

Люба Кларо — люба Маман.

Маман — французьке слово, Клара — затишне слово, означає «обійми», особисте слово, яке, втім, можна голосно вимовити серед людей. Воно таке зручне і вічне, як баржа. Хоча тобі більше до душі, як мені відомо, каное. У ньому ти можеш повернути чи зайти до будь-якої бухти за кілька секунд. Така ж незалежна. Така ж самотня. Немає такої баржі, що могла б відповідати за все навколо тебе. Пишу тобі вперше за багато років, Кларо, і я не звикла писати листи. Кілька останніх місяців я жила із трьома іншими людьми, й наші розмови були повільними і повсякденними. Тож я відвикла розмовляти якось інакше.

Йде рік 194-. Який? На мить я забула, уявляєш? Але пам’ятаю день і місяць. Вчора ми почули, що на Японію скинули бомби, нам здавалося, що настав кінець світу. Відтепер я гадаю, що особисте завжди воюватиме із громадським. І якщо ми знайдемо цьому пояснення, значить, зможемо пояcнити геть усе.

Патрік помер на голуб’ятні у Франції. У сімнадцятому-вісімнадцятому століттях французи зводили їх більшими за звичайні будинки. Отакими:

Горизонтальна лінія на рівні приблизно двох третин висоти називалася щурячим карнизом — вона заважала щурам застрибувати на цеглу, і голуби були в безпеці. Тому й кажуть «безпечно, як у голуб’ятні». Святе місце. Дуже нагадує церкву. Місце, де людина знаходить мир і втіху. Патрік помер у такому місці.

О п’ятій годині Кіп завів мотоцикл і цівка піску вирвалася з-під заднього колеса. Досі було темно й неможливо розрізнити обриси води в краєвиді за урвищем. Для подорожі звідси на південь він не мав жодної мапи, але міг упізнати, де пролягали воєнні шляхи, чи користуватися узбережними маршрутами. Коли зійшло сонце, він вправно подвоїв швидкість. Річки досі були попереду.

Близько другої години по обіді хлопець дістався Ортони [128] Ортона — муніципалітет в Італії, у регіоні Абруццо, провінція К’єті. , де сапери зводили розкладний міст і мало не загинули в глибоких водах під час бурі. Пустився дощ, і Кіпові довелося зупинитися, щоб дістати гумовий плащ. Він обійшов навколо мокрого мотоцикла. Тепер, коли він подорожував, звуки в його вухах стали іншими. На шурх-шурх перемінилися скигління і виття, переднє колесо шпурляло воду на саперові чоботи. Усе, що він бачив крізь захисні окуляри, було сірим. Він не думатиме про Хану. Навколо тихо, лише мотоцикл шумить, а хлопець не згадує про дівчину.

Коли перед ним з’являлося її обличчя, він відганяв його і концентрувався на кермі мотоцикла. Якщо тут лунатимуть слова, то не її розмови; це просто назви міст, які він минає.

Кіп відчував, що взяв із собою в подорож англійця. Той сидить на паливному баці обличчям до нього, чорне тіло обіймає його власне, дивиться у минуле через його плече, на сільську місцевість, якою вони пролітають, на віддалений палац чужинців на італійських пагорбах, який уже ніколи не відбудують. «…і слова Мої, котрі вклав Я в уста твої, не відступлять од уст твоїх і від уст нащадків твоїх, і від уст нащадків нащадків твоїх». [129] Книга пророка Ісаї 59:21. Переклад О. Гижі.

Англійців голос наспівує йому у вухо слова пророка Ісаї, зовсім як тоді, коли оповідав хлопцеві про обличчя на стелі римської капели. «Звісно ж, існує сотня зображень Ісаї. Одного дня ти захочеш побачити його старцем — у монастирях Південної Франції його пошановують як старого чоловіка з бородою, але впізнаєш ту саму могутність у його погляді». Англійський пацієнт виспівував у своїй розмальованій кімнаті: «Ось, Господь перекине тебе, як ото кидає міцний чоловік, і стисне тебе на грудку. Згорне тебе в згорток, кине тебе, як меча, на землю широкополу…» [130] Книга пророка Ісаї 22:17—18. Переклад О. Гижі.

Кіп їде далі, занурюється ще більше в рясний дощ. Йому подобалися ці слова, бо подобалося обличчя на фресці. Хлопець вірив в обгорілого чоловіка і райські луки цивілізації, про які той піклувався. Ісая, Ієремія і Соломон були в чоловіковій настільній книжці, його святій книзі, куди він вклеював усе, що любив. Він передав хлопцеві книжку, і той сказав: «Ми також маємо Священну Книгу».