Майкл Ондатже - Англійський пацієнт

Вони поховають усе, крім книжок. Тіло, простирадла, одяг, гвинтівку. Скоро він залишиться наодинці з Ханою. І причина цього ховається в радіоприймачі. Страховинна подія, котра припливла на коротких хвилях. Нова війна. Смерть цивілізації.

Навкруги незворушна ніч. Він чує, як шугають і гнітюче кричать нічні яструби, як приглушено звучать змахи їхніх крил, коли птахи повертаються. Кипариси стирчать над наметом, ніби хочуть розрізати безвітряну темряву. Хлопець лежить на спині й дивиться в темний куток. Коли він заплющує очі, то бачить вогонь, як люди стрибають у річки, у водойми, щоб врятуватися від полум’я й жару, котрі за кілька секунд знищать усе, що їм належить, їхню шкіру й волосся, навіть воду, в яку вони стрибають. Літак плив небом, минаючи Місяць на сході, і приніс цю геніальну бомбу до зеленого архіпелагу. І скинув її.

Він не їв і навіть не пив воду, не міг проковтнути ані крихти. В останніх променях світла Кіп звільнив намет від усіх військових предметів, від обладнання для знешкоджування бомб, зірвав знаки розрізнення зі своєї форми. Перш ніж лягти, сапер зняв тюрбан, зачесав волосся і зав’язав його вузлом на потилиці, ліг на спину й спостерігав, як повільно зникає зі стінок намету світло, очі всотували останні його спалахи, а вуха — поодинокі подихи вітерця серед затишшя, приглушене шурхотіння яструбиних крил. Та інші слабкі звуки в повітрі.

Він відчуває, що Азія увібрала в себе всі вітри світу. Він зробив крок убік від маленьких бомб у своїй кар’єрі і крок вперед до бомби, що, здавалося, була більша за місто. А як інакше вона могла знищити усіх людей довкола? Він не знає нічого про цю нову зброю. Це було схоже на різку металеву атаку та вибух чи на кипляче повітря, котре промчало над землею, знищуючи все живе? Він знає лише, що жоден із них більше не має права наближатися до нього, він не буде більше їсти чи навіть пити воду з калюж біля кам’яної лави на терасі. Він відчуває, що не може витягти сірник з наплічника і запалити гасову лампу, бо йому здається, що від цього все навкруги займеться. Поки з намету ще не зникло світло, хлопець дістав фотографію родини та вдивився в неї. Його звуть Кірпал Сінгх, і хтозна, що він тут робить.

Тепер він стоїть під деревами посеред серпневої спеки. Хлопець зняв тюрбан і надягнув лише курту [123] Курта — традиційний одяг у східних країнах. Вільна сорочка довжиною до колін, котру носять і чоловіки, і жінки. . Його руки порожні, він рушає вздовж живоплоту, відчуває босими ногами доторки трави, чи каміння на терасі, чи попелу на місці колишнього багаття. Його тіло живе посеред сонного затишшя на краю найвизначнішої європейської долини.

Рано-вранці дівчина спостерігає за Кіпом, який стоїть біля намету. Ввечері вона намагалася побачити, чи не змигне, бува, між деревами світло. Кожен з мешканців вілли вечеряв учора на самоті, англієць взагалі нічого не їв. Тепер вона бачить, як сапер змахнув рукою й стіни намету спущеними вітрилами впали під власною вагою. Хлопець повертається і йде до будинку, долає сходи тераси та зникає.

У каплиці він минає згорілі лавиці і прямує до апсиди [124] Апсида — виступ будівлі, здебільшого півкруглий у плані (зовні іноді багатокутний або квадратний), перекритий півкуполом або замкнутим напівсклепінням. Уперше апсиди з’явились у давньоримських базиліках. У християнських церквах апсида — вівтарна частина, зазвичай орієнтована на схід. , де під брезентом і гілками захований його мотоцикл. Кіп розкриває його, вклякає, змащує мастилом ланцюг і зубці.

Коли в каплиці без даху з’являється Хана, він сидить, відхиливши голову й притулившись спиною до колеса.

— Кіпе.

Він не відповідає й дивиться крізь дівчину.

— Кіпе, це я . Як тепер нам бути з цим усім?

Хлопець — мов камінь, не реагує на жодне її слово.

Вона стає навколішки перед ним і нахиляється, кладе голову саперові на груди. Чує, як б’ється серце.

Кіп досі не реагує, і Хана відсувається, стоячи навколішках.

— Англієць якось прочитав мені зі своєї книжки: «Любов така маленька, що може протиснутися у вушко голки».

Він відхиляється від неї, і обличчя опиняється за кілька сантиметрів від дощової калюжі.

Хлопчик і дівчинка.

Поки сапер розгортав брезент на мотоциклі, Караваджо перехилився через парапет, притиснувши підборіддя до руки. Потім він відчув, що не здатен витерпіти настрою, що панував у будинку, і пішов геть.

Його не було поруч, коли сапер завів мотоцикл і сів на машину, котра смикалася й оживала під ним, поки Хана стояла поруч.