Майкл Ондатже - Англійський пацієнт

Ґумова підкладка захисних окулярів тріснула кілька місяців тому, і тепер дощ заповнює порожнини перед очима. Він зняв окуляри та їде, шурх-шурх — постійне море в його вухах, закоцюрблене тіло змерзло, тепло, що йде від мотоцикла, до якого хлопець так тісно притуляється, здається лише фантазією, і він пролітає крізь села, зірка в падінні, видима тільки півсекунди, коли можна загадати бажання. «…бо небеса щезнуть, мов дим, і земля спустошиться, мов одяг, і мешканці її також повимирають… Тому що, як одяг, пожере їх міль, і, мов хвилю, пожере їх черва…» [131] Книга пророка Ісаї, 51:6, 51:8. Переклад О. Гижі. Таємниці пустель від Увейнату до Хіросіми.

Він знімав окуляри в той момент, коли треба було повернути до моста через річку Авфід [132] Авфід, або Ауфід — річка в Апулії, поблизу якої народився Горацій. . Кіп увійшов у поворот, тримаючись лівою рукою не за кермо, а за оправу. Кинув окуляри і спробував загальмувати, але не знав, що сильно вдариться в металевий поріг на початку моста, мотоцикл під ним ліг на правий бік. Він враз ковзнув обшивкою мотоцикла по дощовій воді вниз на середину моста, розбризкуючи блакитні металеві іскри навколо рук і обличчя.

Важкий шматок жерсті відірвався й пролетів повз Кіпа, вдаривши його у плече. Потім людина і машина закрутилися ліворуч, де міст не мав загорожі. Вони полетіли паралельно воді, мотоцикл і хлопець, котрий витяг руки над головою. Плащ відлетів геть, залишаючи машину і смертного напризволяще, ставши частиною повітря.

Мотоцикл і солдат застигли в повітрі, а потім повалилися до води, металеве тіло, з яким зрослися хлопцеві ноги, роздерло поверхню, збуривши білу пінну доріжку, і разом з дощем зникло в ріці. «Господь кине тебе, як меча, на землю широкополу…»

Як так сталося, що Патрік помер на голуб’ятні, Кларо? Його підрозділ залишив його там, обгорілого та зраненого. Такого обгорілого, що навіть ґудзики спеклися разом зі шкірою, перетворилися на частину мертвих грудей. Грудей, котрі я колись цілувала і ти цілувала. А як обгорів мій батько? Той, котрий був в’юнкий, наче вугор чи як твоє каное, наче зачарований від небезпек реального світу. Він був таким милим і абсолютно невинним. Наймовчазнішим серед усіх відомих мені чоловіків, тож я завжди дивувалася, що він подобається жінкам. Ми любимо, коли нас оточують говіркі мужчини. Ми такі раціональні та мудрі, а він часто був розгубленим, непевним, майже німим.

Він був обпеченим чоловіком, а я була медсестрою і могла б доглядати його. Чи розумієш ти усю печаль географії? Я могла б врятувати його чи хоча б бути з ним до кінця. Я знаю про опіки дуже багато. Як довго він залишався наодинці з голубами і щурами? Поки останні краплі крові та життя покидали його. Над ним були голуби. Він тремтів, коли птахи металися довкола нього. Не міг спати в темряві. Він завжди ненавидів темряву. І він був там сам, без коханої чи рідної людини.

Мене нудить від Європи, Кларо. Я хочу додому. До твоєї невеличкої хатини та рожевих скель затоки Джорджіан. Я сяду на автобус до Паррі-Саунда [133] Паррі-Саунд — містечко в окрузі Паррі-Саунд провінції Онтаріо у Канаді. Містечко розташоване на східному березі затоки Джорджіан. . З материка надішлю короткохвильове повідомлення до Панкейкс. Буду чекати на тебе, прагнучи побачити твій силует у каное, котре наближається, щоб забрати мене з цього місця, куди ми всі пішли, зрадивши тебе. Що зробило тебе такою сильною? Що допомогло тобі стати такою рішучою? Як їм не вдалося обдурити тебе так само, як нас? Ти — мудрий демон задоволення. Найчистіша з-поміж нас, найтемніша квасолинка, найзеленіший листочок.

Оголена голова сапера з’являється над водою, і він вдихає ледь не усе повітря навколо цієї річки.

Караваджо зробив з однієї мотузки міст на дах сусіднього будинку. Мотузка з цього боку міцно обв’язана довкола статуї роботи Деметрія [134] Деметрій з Алопеки (IV ст. до н. е.) — давньогрецький скульптор. , а потім опущена до сходового прогону. Вона простяглася трохи вище верхівок двох оливкових дерев на його шляху. Якщо чоловік втратить рівновагу, то впаде в жорсткі й порохняві оливкові обійми.

Караваджо стає на конопляну мотузку, промацуючи її ногами у шкарпетках.

— Наскільки цінна ця статуя? — якось поцікавився він у Хани.

Вона відповіла, що, за словами англійця, скульптури Деметрія нічого не варті.

Дівчина заклеює листа й перетинає кімнату, щоб зачинити вікно, тієї ж миті блискавка розрізає долину навпіл. Вона бачить у повітрі Караваджо, котрий здолав півдороги над урвищем, схожим на глибокий шрам, якщо дивитися згори. Вона стоїть так кілька хвилин, немов уві сні, потім залазить до привіконної ніші й сидить, дивлячись у вікно.