Антология - Україна-Європа

– Це лише частина матеріалу, – похмуро відповів Борис. – Я ще записи твоїх телефонних розмов не вмикав. Ти взагалі розумієш, що відбувається?

– Очевидно, мною займається СБУ

– І ти так спокійно це констатуєш?

– А на яку реакцію ти очікував, брате?

– Добре… – Борис похапцем дістав цигарки і припалив, клацнувши запальничкою. – Хоча, яке там в біса добре… Артем, ти повинен покинути це!

– Що саме? – Артем відчув, як його кулаки стискаються. Як колись у школі, у третьому класі. Перед бійкою з нахабою однокласником. Тільки тоді його старший брат був поряд, а не навпроти нього.

– Припини цю маячню про євроінтеграцію, а я зроблю так, що матеріали на тебе зникнуть.

– Тобто наше прагнення жити в цивілізованому світі для тебе маячня?

– Так, цілковита. Ти нічого не вирішуєш. Я скажу більше, Артеме, ти сам не знаєш куди лізеш.

– Я нікуди не лізу. Я… Власне не я, а ми, усі ті сотні тисяч, ми хочемо справедливості.

Борис почав відверто втрачати залишки терпцю.

– Ти дурень, Артеме! Ти не знаєш, хто ці люди. Ти не знаєш, чим загрожує перейти їм дорогу. Вони тебе знищать, і я нічим не зможу допомогти.

– Усіх не знищать! – палко заперечив Артем, але одразу ж почув аргумент, з яким важко було не погодитись:

– Лише найактивніших, решта розбіжаться самі. Артеме, як ти не розумієш – у них гроші, влада! Закон у їхніх руках – дишло, а на карту поставлено все. І вони це добре розуміють. Тож з тобою ніхто не буде панькатись. Десять років за організацію масових заворушень не найгірша доля, з тих що чекають на подібних до тебе бунтарів. І це не гадання на кавовій гущі, це інформація. Ну для чого тобі все це? Пожертвувати університетом, наукою, власним майбутнім нарешті… Це через те дівча?

Артем раптом відчув крижану злість. Хіба це той Борис, який учив його колись їздити на велосипеді або приладнувати гачки до спінінга? Ні, це інша людина. Він захищає інтереси тих, проти кого вони ведуть боротьбу. Він, Ірина, Макс, тисячі подібних до них людей. Подумав так, і враз осікся. Яке він має право допускати подібні думки? Це ж брат, рідний брат, яким він так пишався, коли ще був малим хлопчаком. Якому так радів, коли той повертався зі служби у збройних силах. Успіху якого так по-доброму заздрив, коли Борис влаштувався працювати у СБУ, отримав посаду у спеціальному підрозділі «Альфа» і з запаморочливою швидкістю дослужився до погон підполковника. Як же він може бути ворогом?

Що взагалі відбувається у цій країні, коли подібні думки можуть з'явитися у Артемовій голові?

Хто призвів їх до того?

І ось це, останнє запитання, з цілої череди, які виникли у розбурханій уяві Артема, раптом розставило все по своїх місцях. Саме влада, намагаючись розділити, обікрасти їх, і володарювати безмежно й безкінечно, призвела до того, що повстав Майдан. Тобто він, Ірина, Макс, вони все роблять вірно, а Україна будь-що стане частиною Європи.

– Мене затримано? – чітко викарбував Артем.

– Дурень! – в серцях вилаявся Борис. А потім нагнувся до Артема і, поклавши йому руку на плече, гаряче заговорив:

– Артеме, я прошу, покинь це і їдь додому. Не сьогодні-завтра, вас зачистять!

– Мене затримано?

– Ти… Чорт забирай, чому ти не хочеш мене чути?! Я лише намагаюсь врятувати твою дурну голову! їдь додому! – Борис перейшов на крик, чого за ним Артем ніколи не пам'ятав. Очевидно, говорив правду. Але це нічого не змінює. Вони продовжать боротьбу. Україна вступить до Євросоюзу, а винні у побитті студентів будуть покарані.

– Я їду на Майдан.

Мовчанка. Борис припалив другу цигарку. За хвилину кинув неголосно:

– Іди геть.

Артем послухався. Коли повернувся до свого автомобіля, довго не міг заспокоїтись. Сидів, заплющивши очі, й пригадував події, що відбулися зовсім недавно. Минулого разу вони зустрічались з братом у листопаді, до того як Артем вперше поїхав до Києва, щоб на Майдані Незалежності бодай комусь вилити біль і сором за те, що у них відбирають країну. Відбирають, щоб піднести її як цінний трофей ненажерливому Третьому Риму. Минулої зустрічі вони про це не говорили, було не до політики. Вони зустрілись під час похорону батька і їхнє горе було спільним. Але тепер… Тепер один з них мусить мерзнути у наметі, а інший прислужувати злодію, який зненацька зацарював в Україні. Прислужувати й боротись з побратимами Артема. Хапати їх і за безглуздим звинуваченням кидати до буцегарні. А скількох він уже кинув? Невже вони мусять стати ворогами?