Галина Вдовиченко - Пів'яблука

Магда встала, пiдiйшла до краю веранди, подивилася на Соньку, повернулася було за стiл, але щойно присiла, як дитя заплакало. Усi пiдхопилися, штовхаючись, побiгли, обережно дiстали дитину з вiзочка, примовляючи до неї усiлякi нiжностi.

Приготування їжi для Соньки виглядало як священнодiйство. Пiд керiвництвом Магди вiдмiряли сто грамiв спецiальної води для немовлят, з пластикової лiтрової пляшечки з червонощоким грубасиком на етикетцi. Про таку воду дiвчата й не чули. Коли вода закипiла, розвели порошок з пачки й залишили кашку вистигати.

Тим часом Магда помiняла донечцi памперс, обтерла маленьку, рожеву i зморщену дупцю вологою серветкою, припудрила бiлою присипкою.

— Перед їжею — гiмнастика, — оголосила вона.

Обережно розтерла крихiтнi нiжки й ручки. Спритно перевернула дитину на животик. Сонька тримала голiвку, невпевнено похитуючи нею, i була схожа на кульбабку на вiтру.

— Моє ти жабенятко, — розчулено мовила Магда, — а ну, повзи.

Пiдставила пiд ляльковi ступнi свою долоню. Маленька сперлася, зiгнувши нiжки, справдi по-жаб’ячому вiдштовхнулася вiд руки, пiрнула вперед i дзьобнула носом махровий рушник.

— Добре! — пiдтримала її Магда.

Поправила ручки-лозинки, пiдсунула пiд рожевi п’яточки долоню, i знову Сонька крехчучи, як стара бабця, зробила смiшний рiзкий рух, розпрямила нiжки, пукнула i втнулася чолом у м’який рушник.

— Моє ти сонечко! — пiдхопила доню Магда, спритно запакувала її у памперс, бодiк, фланелеву сорочечку та повзунки.

— Як вона помiтно прогресує, - похвалила Галя.

— Голову тримає! — задоволено погодилася Магда. — I це у два мiсяцi, дiвчата!

— Пукає! От насправдi те, на що нiхто до трьох мiсяцiв не здатний без сторонньої допомоги. Далеко дiвка пiде!

Магда вправно вмостила свiй скарб на згинi руки, приставила до крихiтного ротика пипку* на пляшечцi з кашею. Нетерплячiй голоднiй Соньцi не вiдразу вдалося упiймати гумову насадку, вона смiшно потрусила головою з боку в бiк (усi дружньо засмiялися) i жадiбно присмокталася, запрацювала як маленький насос, аж нiс вкрився бiсером поту.

Подруги не зводили очей iз заворожуючого священнодiйства. Забули, що квапилися. Усi справи були зараз несуттєвими порiвняно з тим, чим була зайнята Магда.

…Наступної середи зустрiч не вiдбулася. Галя була у вiдрядженнi у Києвi, а Луїза на зйомках у замку в Пiдгiрцях. Ще через тиждень Iрина мусила саме у середу їхати на Волинь, щоб вибирати на фабрицi тканини пiд замовлення. Коли нарештi усi зiбралися у «Зубрiвцi», Магда повiдомила, що вона вагiтна. Термiн — три мiсяцi. Виходило, що Магда завагiтнiла вiдразу пiсля народження Соньки.

«Колекцiонер» Джона Фаулза її приголомшив. Серед книжок, прочитаних останнiм часом, цей роман був найсильнiшим. Галя читала багато й урозкид, по кiлька книжок одночасно.

«Жодного дня без книжки!» — iронiзував чоловiк, заходячи у спальню, де вона перед сном, уже у пiжамi, гортала, лежачи у лiжку, сторiнку за сторiнкою. На тумбочцi у прозорому пластиковому ящику чекали своєї черги стоси нових i старих книжок. Про Маринiну, Донцову, Устiнову думала самовпевнено: менi б вiльний час — i я б так змогла, якби постаралася. Вони талановитi, але i я не ремiсник.

Пiсля ж Фаулза, як пiсля Джойса чи Воннегута, робила висновок для внутрiшнього користування: а так не зможу. Прихована вiд усiх гра: можу — не можу. Але ж вона i на рiвнi Донцової не пробувала. Може, то лише збоку здається, що це посильна справа, а чи вийде насправдi — лише результат покаже. Бодай спробувати дотягнутися до верхiвки своїх можливостей! Навiть задля того, аби довiдатися, де є ця верхiвка, на якому рiвнi.

Вона ретельно приготувалася до iнтерв’ю з Вiктором Єрофеєвим, письменник мав приїхати до Львова з Москви. Ще раз переглянула роман «Росiйська красуня», який читала кiлька рокiв тому. Подивилася чергову телепрограму «Апокрифи», яку вiв Єрофеєв. Проковтнула в українському перекладi роман «Хороший Сталiн», дiйшовши висновку, що i ця книжка Єрофеєва, як «Колекцiонер» Фаулза — справжня, таку зi швидкiстю двадцять сторiнок на день, як майстринi жiночих романiв, не напишеш. Занотувала у блокнотi запитання до письменника. «Зараз ви бiльше читач чи письменник? Яка книжка лежить у вашiй дорожнiй валiзi? Нiколи не виникало бажання змiнити прiзвище, адже у лiтературi вже є В. В. Єрофеєв — ваш тезка? У «Хорошому Сталiнi» ви сказали: «Можливо, я — найвiльнiша людина у Росiї…». Власне, це невелике досягнення, особливої конкуренцiї у цiй галузi не спостерiгається. Усi змагаються в iнших вимiрах. Що означає по-вашому — вiльна людина?» А найбiльше її цiкавила технологiя його письменництва. Як вiн пише? До дрiбниць — як? Ручкою, друкує на машинцi чи працює на комп’ютерi? Коли — вранцi, вдень, вночi? Скiльки може написати за один «пiдхiд» — i скiльки днiв може не писати? Як чистить свої тексти? Кому першому їх показує?