Галина Вдовиченко - Пів'яблука

…Коли Куричi розшукали їх на верандi, Iрина з Андрiєм стояли, обiйнявшися.

— Господи, якi дурнi, — повторювала Iрина. — Якi дурнi, Матiнко Божа!

Нiс та очi у неї були червонi. Андрiй кашляв i тер перенiсся.

У свiтлове коло, в якому стояли цi двоє, влетiла Сонька. Обхопила батькiв руками i розревiлася, як маленька.

Несподiваний дзвiнок Стасi грянув як грiм серед ясного неба. Вона вимагала вiд Магди грошей та погрожувала забрати Соньку. Це була їх перша розмова пiсля того дощового вечора, коли народилася дiвчинка.

Через двi години Iрина перетелефонувала Стасi на номер, який залишився у мобiлцi Магди, i спокiйним механiчним голосом без iнтонацiй повiдомила, що на її мобiлцi зберiгається вiдзнятий сюжет: немовля з неперев’язаною пуповиною у пакетi з-пiд смiття i монолог горе-матерi за хвилину до втечi…

Стася кинула трубку.

— Це правда? Ти знiмала тодi на мобiлку? — запитала подругу зарюмсана Магда.

— Звичайно, правда! — запевнила її Iрина. — Не бiйся, бiльше вона не турбуватиме тебе.

…Кiнь через мiсяць програв у казино усе, що мав. Продав квартиру, кинув роботу, влаштувався водiєм-дальнобiйником на дальнi рейси… I лише тодi вiдчув себе вiльним. Залежнiсть вiд казино зникла, немов й не було. Луїза теж пiшла з телебачення. I тепер їздить з ним у маршрути, бере з собою ноутбук i, як не дивно, обходиться мiнiмальним гардеробом, який вмiщується у невеликiй валiзi.

…Галя ще бiльше вiдiйшла вiд редакцiйних справ, залишивши на них один день на тиждень. Заступниця Слава розгорнула бурхливу дiяльнiсть, журнал, нарештi, почав давати вiдчутний прибуток. Галя уже дописує книгу про Пiнзеля i знає, про що буде її наступний роман. Мистецтвознавцi сказали їй, що Майстер Пiнзель не працював з малими формами. Принаймнi про яблуко Пiнзеля нiчого не вiдомо. Жодного враження це вiдкриття на Галю не справило.

…Сонька-старша невдовзi пiсля хрестин вiдвезла яблуко в «Зубрiвку» i вiддала його Магдi зi словами:

— Це все бздури! Я тут теж одну мрiю замовляла i нiчого не вийшло…

— Як там мама з татом? — засмiялася Магда.

— Дякувати Богу, — вiдповiла Сонька i постукала по дереву.

— А як твiй Балух?

— Ой, я вас прошу! Мiй!.. — Сонька невизначено махнула рукою, взяла з тацi червоне яблуко i смачно вiдкусила половину, бризнувши соком на всi боки.