Галина Вдовиченко - Пів'яблука

Задушлива хвиля кинулася Iринi в обличчя. Не був у Тисовцi? Брехун! Через той Тисовець вони розлучилися. Тiєї осенi вона приїхала з Лондона, на пiднесеннi вiд свого трiумфу, знайомства з Вiв’єн Вествуд, сповнена новими планами та впевнена, що життя прекрасне. Хоча й, правду кажучи, у станi легкої закоханостi. Це вiдчуття бадьорило, додавало блиску в очах i впевненостi у своїй жiночностi, але жодної загрози сiмейному життю не несло. I тут, як снiг на голову, з’ясувалося, що Андрiй, поки вона була вiдсутня, їздив вiдпочивати у Тисовець з однiєю зi своїх медсестер.

Лiкарка, яка обшивалася тодi в Iрини, проговорилася. I сама налякалася, коли з’ясувалося, що виконувач обов’язкiв головного лiкаря, про якого вона плiткувала, виявився чоловiком Iрини. Андрiй не приховував вiд неї, що їздив на тиждень вiдпочивати, поки вона була у Лондонi. Але не туди, виявляється, куди їй говорив, i не з хлопцями… А лiкарка, до речi, була схожою на новеньку Власту. Ось чому ця дiвчина так їй неприємна…

Iрина тодi зiбрала усю свою витримку в кулак. Лише запитала його: «Ти був у Тисовцi?» Вiн опустив очi долу. I все, жодних розбiрок та докорiв. Зiбрала речi, забрала Соньку, пiшла жити до тiтки Улi. Приходив до неї на роботу: «Ти добре подумала?». Виставила його за порiг. Говорити не було про що. «Не та розмова, не тiї слова…»* На порозi озирнувся: «Ти хоч з ним щаслива?» З ким з ним? А! Лондон, легка закоханiсть… Звичайно! А що, є сумнiви?! Через рiк оформили розлучення, розмiняли квартиру. Сiмейне життя добiгло кiнця.

Вона нiколи нi з ким не говорила про причини того, що сталося. Навiть з подругами, навiть з Сонькою.

…У прочиненi дверi зазирнув Олексiй, щоб попрощатися з Iриною. Дiвчата замовкли — вiн на всiх справляв таке враження.

— Ви його знаєте, — сказала Iрина, коли за хлопцем зачинилися дверi. — Галко… Магда… Не пiзнаєте?

Витримала паузу.

— Незрiвнянний Макс iз Києва! Пам’ятаєте? Стриптизер. I хлопець-модель одночасно. Пiдробляє на подiумах, буде демонструвати мою нову колекцiю. Класний хлопець. На кiлькох роботах гарує — утримує маму, хвору бабцю i трьох молодших сестер… Мужик! А ми про нього: «дiвчинка, дiвчинка»…

Уся компанiя засидiлася у салонi до опiвночi. Наступного дня Iрина так i не вiдписала Валi Гевелiнг, часу не було. I наступного дня, i через три днi.

У день хрестин Iрина переконалася у своїх пiдозрах: її неабияк бентежив той факт, що зараз до них приєднається Андрiй. I згодом, що б не вiдбувалося, будь-якої хвилини, вона знала, де саме вiн перебуває. Як локатор була налаштована на колишнього чоловiка, не залежно вiд свого бажання чи небажання вловлювала його пересування. Це її дратувало i позбавляло притаманної їй безтурботної привабливостi.

Сонька, не спiльна похресниця, а їхня кровна дитина, навпаки, аж свiтилася вiд щастя: висiла на батьковi, обнiмала маму.

— Що з очима? — запитав Андрiй Iрину, коли вони опинилися поруч. — Колiр трохи змiнився.

— Це лiнзи, — вiдповiла вона. — Я тепер лiнзи ношу.

— Не шкодуєш, що погодилася?

— Бути хрещеною? З тобою? Нi. А ти?

— А я шкодую. Страшенно шкодую уже кiлька днiв, що майже не їв минулого вiвторка твою баклажанову iкру. Який дурень!

Їй навiть подобалося, що вони так легко спiлкуються мiж собою пiсля рокiв мовчання i вiдчуження. Тепер вони майже як родичi. Тiльки б серце так щемливо не стискалося…

Пiсля церемонiї у церквi поїхали кiлькома машинами у «Зубрiвку». Магда вiдразу пiшла вкладати дiтей спати у дальнiй кiмнатi, а жiнки — готуватися до гостини у саду пiд яблунею. Коли повсiдалися за стiл, Iрина опинилася бiля Андрiя та Соньки.

…Танцi давно були у розпалi, коли Андрiй нарештi запросив i її. Вона вже й забула, якi його руки i плечi на дотик.

— Хочу тебе запитати. Можна?

Вона кивнула.

— Як твої пошуки? Ти щаслива? Знайшла того, кого шукала?

— Хочеться вiдповiсти: «А тобi що з того?» Але скажу чесно: ще нi.

— А Олег виявився не тим чоловiком?

— Який Олег? — не зрозумiла вона.

— Який Олег! Той самий. До якого ти пiшла. Завжди хотiв знати: воно того вартувало?

Iрина аж призупинилася. При чому тут Олег? Вона взагалi про нього забула. Це була просто закоханiсть — необтяжлива, безпристрасна. Вона навiть думала колись, що Андрiй нiчого про це не знає. Так… безпечний флiрт…

— Послухай, — почала заводитися Iрина, — ми з тобою нiколи не говорили про те, що сталося. Такi речi немає сенсу обговорювати. Або приймаєш i живеш з цим далi, змирившись. Або не приймаєш i йдеш геть. Але ти до мене якогось Олега, будь ласка, не чiпляй.

Андрiй мовчав щось обмiрковуючи.