Галина Вдовиченко - Пів'яблука

Iдея створити найпростiшу i найскладнiшу скульптуру водночас виникла, коли майстровi виповнилося сорок рокiв. Не один рiк вiн бився над творiнням, яке мало стати вершиною його майстерностi. Але усе, що робив, не влаштовувало його. Поєднати водночас просте i складне не вдавалося. Скульптури для навколишнiх костелiв вiн рiзьбив уже без колишнього натхнення. Але роботи виходили не гiршими вiд попереднiх, адже майстер досяг вершини майстерностi i мiг ще довго протриматися на силi досконалого ремiсництва.

Одружився майстер уже зрiлим чоловiком. Протягом двадцяти рокiв вiн не мiг забути свого юнацького кохання, яке втратив разом з батькiвщиною. Усупереч очiкуванням i сподiванням бучацької громади, вiдомий i вже не бiдний Пiнзель-Пiльзе взяв за дружину не найпершу наречену мiстечка, i не доньку одного з найбагатших людей Галичини, а скромну вдову, матiр трьох дiтей Марiанну Єлизавету Кейтову з роду Маєвських. Минуло ще кiлька рокiв, i лише пiсля народження другого сина Пiнзель створив нарештi те, до чого прагнув. Це було звичайнiсiньке яблуко у натуральну величину, вирiзане з дерева яблунi. Воно, немов правдивий плiд, мало плямки i червоточинки, хвостик i залишок скрученого зiв’ялого листя на черешку. Форма його — трохи викривлена — здалеку нагадувала голову янгола з надутими щiчками. Глядач випадково мiг зробити вiдкриття: легким одночасним поворотом рук у протилежнi боки яблуко розчахувалось на двi частини. Мiсце з’єднання можна було знайти не вiдразу, а здогадатися, що яблуко має секрет, i поготiв*. У серединi плiд мав тендiтнi чарунки* з насiнням, а з тонелю хробачого ходу виглядав черв’ячок.

«Як тобi це вдалося? — здивовано запитала дружина, вперше вiдкривши диво-яблуко. — Це ж неможливо!» — «I неможливе стає можливим, якщо цього дуже хотiти, — вiдповiв задоволений Iоан. — Ти мала колись велику мрiю? Таку, за яку готова була заплатити будь-яку цiну?». Панi Пiнзельова знизала плечима i, розглядаючи нутрощi яблучка, згадала, як палко вона хотiла стати дружиною Iоана Беренсдорфа, який навiть у її бiк не дивився. Вона мовчки стулила двi половинки яблука, похитала головою…

Через кiлька мiсяцiв Пiнзель помер вiд сухот. Через рiк панi Пiнзельова знову вийшла замiж. За Iоана Беренсдорфа. I переїхала з чоловiком до Баварiї. В одному з її куфрiв* Галичину залишало i яблуко Пiнзеля.

…Галя знала, що саме так розгортатимуться подiї у її книзi, але кiстяк сюжету ще не обрiс деталями та характерами. Наразi вона писала тiльки другий роздiл, у якому Георг переступає порiг свого дому i бачить вiтчима з налитими люттю п’яними очима та молодших братiв-херувимчикiв, якi ховаються вiд важких кулакiв пiд лiжком…

Задзижчала на столi мобiлка. Не чекаючи звукового сигналу, Галя натиснула на кнопку, зауваживши, що телефонує чоловiк.

— Довго ще там сидiтимеш? — навiть не привiтався Вiктор. — У тебе що, свого дому немає?

— Я у Магди з Iгорем, ти ж знаєш, — вiдповiла вона, тамуючи роздратування вiд його невиправно грубої манери спiлкування. — Пишу книгу. Я тобi говорила.

— Потрiбна ти там! Люди мають двох маленьких дiтей, та ще й ти звалилася на голову. Давай додому!

Галя вiдключила телефон, ледве стримавшись, аби не жбурнути його. Змусила себе повернутися у той настрiй, в ту хвилю i тi слова, у яких перебувала щойно, до дзвiнка.

Увечерi приїхала Iрина — Магда покликала, мовляв, є привiд для серйозної розмови. Попросила i Галю зробити перерву: «Як не будеш робити паузи i вiдволiкатися, тебе почне нудити вiд писанини». Галя i сама була вже рада вiдпочити.

— Шкода, що Луїза не може, — почала Магда, коли до них приєднався Iгор. — Нiчого. Потiм їй розповiмо. А сказати ми вам хочемо ось що…

I виразно подивилася на чоловiка.

— Магда надумала дiтей похрестити, — Iгор вiдклав вбiк газету, яку читав, — i ми хочемо, аби ви були хрещеними мамами Соньки та Кузьми…

— Давно час це зробити! — пiдхопила Iрина. — З Сонькою ми щось затягнули.

— А з Кузею вчасно, — погодилася Галя. — Я вже бачила гарненький бiлий костюмчик для такого випадку.

— Бачиш, як швидко хреснi мами своїх дiтей розiбрали? — звернувся Iгор до дружини. — Навiть не треба говорити, де чий… Я пiду?… Зараз новини починаються, потiм до вас приєднаюся.

Коли обговорили день хрестин, аби усiм було зручно, i деталi, Галя згадала:

— З мамами усе зрозумiло. А хто хрещенi батьки?

— Для Кузi Iгор хоче свого Маланюка просити, ви ж знаєте, вони усе життя товаришують. А для Соньки — зрозумiло кого. Андрiя, звичайно. Вiн їй бiльше, анiж хресний батько. I лiкар, i рятувальник, i захисник. Вiн заради нас на таке пiшов… Без нього нiчого б не було!