Галина Вдовиченко - Пів'яблука

… Ввечерi, миючи посуд i слухаючи останнi новини з маленького телевiзора на холодильнику, Галя почула запрошення на конкурс рукописiв. Знала вже, що його щороку проводять серед письменникiв-початкiвцiв та вже вiдомих лiтераторiв. А тут нiби вперше почула. Навiть пiдiйшла ближче до телеекрана, забувши закрутити кран.

А наступного дня прочитала iнтерв’ю Марiї Матiос i їй чомусь запам’яталася така деталь: один епiзод у своїй майбутнiй книжцi Марiя переписувала 86 разiв.

…Вiктор сидiв у крiслi з пультом у руках.

— Що показують?

— Фiльм про Махна. Даремно не дивишся.

— А попрасувати не хочеш? Дивлячись телевiзор?

— На такi сеанси одночасної гри здатна лише жiнка.

— Не буду твої сорочки прасувати, коли ти такий розумний!

— Та ти ж їх нiколи i не прасуєш.

— От i далi не буду!

Не встигли по кiлька слiв одне одному сказати, як знову посварилися.

Галя встановила бiля Вiктора дошку для прасування, обтягнуту старою тканиною у коричневих пiдпалинах. Три мужики у хатi — i не допросишся помiняти оббивку. Увiмкнула праску: на крiслi вже три днi чекав стос непрасованих простирадл, пiдковдрiв i наволочок. Дрiбнi лашки довелося витягувати з-пiд чоловiка. Гепнувся у крiсло i навiть не глянув на що сiдає.

Тiльки щосуботи та щонедiлi вона могла розгребти купу випраної та пересушеної бiлизни, приготувати щось особливо смачненьке. Порохотягом проходилася по килимах теж нерiдко у недiлю. Це порушення загальноприйнятих правил вважала дрiбним дисциплiнарним проколом. Одна її бабця, вона дотепер пам’ятала навiть iнтонацiю, говорила у подiбних випадках: «Працювати — не грiх». Друга бабця, якої вона навiть не знала, бо та померла ще до народження онуки, мала у багатому арсеналi примовок, за розповiдями мами, i таку: «Грiх — не те, що до писка*, а те, що з писка». Тобто обмежувати себе варто у висловах i плiтках*, а не в їжi. Галя погоджувалася зi своїми бабусями. I про прибирання у недiлю, i про м’ясо пiд час посту.

Здригнулася вiд несподiванки. Пiд халатом, над колiном, вiдчула долонь Вiктора. Навiть на секунду не призупинила рух праски. Вiд чоловiчої руки йшло неспокiйне тепло. Махно на телеекранi кидався до своїх товаришiв з оголеною шашкою: «Порубаю!!!» Поверхом вище сусiдськi дiти катуляли* iграшки по пiдлозi. Цi враження сприймалися окремо й другорядно, як заднiй план.

Важливим, однак, залишалося те, що у своїй кiмнатi за комп’ютером бавилися, немов пiдлiтки, сини-студенти: завзято вели битву велетнiв, з’ясовуючи, хто з них найсильнiший. То один наближався до перемоги, то другий був вiд неї за два кроки. Вiктор-молодший вiдправив у наступ усi свої сили. Монстри Сергiя вiдбивалися, намагаючись перехопити iнiцiативу. Серед металевих конструкцiй закинутого заводу невiдомо звiдки виник таємничий лiфт — дверi розсунулися, нiби запрошуючи усередину. Що це — пастка? Чи можливiсть взяти реванш? Сергiй вирiшив ризикнути, його воїни опинилися у лiфтi i той рушив догори, набираючи швидкiсть. На мить призупинився, затремтiв, пропускаючи через себе вiбруючий струм, i полетiв вгору, стрибками. Вiктор прицiлився утiкачам навздогiн i, не спiзнившись анi на долю секунди, натиснув на гашетку. Вибух був настiльки потужним, що його спалахи закрили увесь екран… Коли всiвся порох та розвiявся дим, з’ясувалося, що жодного воїна немає. Поле бою — геть усе в руїнах, i анi переможцiв, анi переможених.

— Хто перемiг? — не зрозумiв Вiктор-молодший.

— Йди став чайник! — скомандував Сергiй. — Наразi нiчия. Вiйна триває.

…Фiнал був тривалим, з яскравим фейерверком не менше хвилини, ослiплюючим до запаморочення.

— Ось вона, жiноча перевага, — сказала Галя, розплющивши очi.

— Що? — не розчув її слiв Вiктор.

— Жiноча перевага, — повторила вона. — Наша хвилина порiвняно з вашими чоловiчими чотирма секундами — небо i земля.

У коридорi почулося енергiйне гупання, i вони ледве встигли вiдскочити одне вiд другого.

— Мам, — увiрвався до кiмнати молодший, — давай гарячi канапки зробимо?

Розчервонiла мама старанно водила праскою по пiдковдрi. Тато дрiмав у крiслi перед телевiзором.

Вiктор стишеним голосом повторив пропозицiю. Там, у них з Сергiєм, монстри готуються до нової сутички, там пристрастi й напруга, а у батькiвськiй вiтальнi — тиша та спокiй, сонне царство…

Галя махала у повiтрi розчепiреними пальцями, це робило її схожою на пташку. Аби як слiд висушити лак на нiгтях, завжди бракувало часу. Щойно зробить манiкюр, як через хвилину-другу вже хапається за папери. Чирк — i доводиться знiмати зiпсутий шар лаку та накладати свiжий. А у салонi робити манiкюр не любила: це ж стiльки часу марнується! Можна й самiй зробити цю процедуру за рекорднi три хвилини перед початком наради.