Володимир Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

Він зозла так накирячився у плавучому ресторанчику на Трубежі «Бережанська січ» зі своїм заступником, якого звільнили також, що розповів присутнім обставини, причину і мету переведення судді Лаврентьєва до Києва.

Наступного дня його викликав до себе лейтенант СБУ Ярко Ступак. Золотокрильцев після вчорашнього армагеддону ще не до кінця усвідомивши, що сталося, нахамулив: зашмарканий лейтенантик викликає до себе підполковника! Ярко чемненько (вони були знайомі, і лейтенант завжди знав своє місце «в строю») пояснив, що викликає підполковника вже у відставці в службовій справі. Дуже важливій для самого підполковника.

– Пане підполковнику… у… відставці! Вчора у ресторації «Бережанська січ» о 22.20 (приблизно) ви наговорювали на суддю Лаврентьєва. Нібито він мав загриміти до в’язниці, але йому доручили запроторити туди Яну Тищенко. Я вас поважаю, пане підполковнику… Але служба. Служба. Покликав вас, аби повідомити по-дружньому, що я змушений повідомити своє начальство про цей інцидент. Змушений… Чуло багато людей. Вся Бережань уже знає про це. Хтось донесе. А де буду я, пане підполковнику… у відставці? Бачите: я вас чесно поставив до відома перед тим, як написати рапорт… А ви думайте…

Лейтенант простежив за строкатим метеликом, що сів на лівий погон Золотокрильцева і замовк. Розмову закінчено.

Ліза – помічниця судді Лаврентьєва, тричі приїздила до Бережані після арешту. Приїздила пізно вночі, по-злодійському, щоб нікому не потрапити на очі. Забирала свій одяг, документи, вимикала газ та електрику. Її бачив тільки пес Месник, але він облесно вимахував хвостярою, даючи зрозуміти, що ніхто інший про це не знатиме, а він, Месник, нікому не гавкне.

Вона жила у таємній квартирі в Києві, на Троєщині, куди її поселив Ростик. До початку процесу він шість разів приїздив до неї, нашвидку трахав, і з підскоком одягаючи штани та футболку, біг до своєї Михайлини. Але з початком суду він навіть не телефонував, лиш двічі присилав посильного з конвертом грошей. Невеликих (порівняно з тими, які вони заробляли в Бережані на в’язнях), навіть мізерних: на хліб, молоко, варену ковбасу, каву, жіночі прокладки. Та, найголовніше, знала, що Ростик не бреше – її не садитимуть. Ії персона нікого не цікавить.

Вона, бережанська провінціалка, легка у спілкуванні, по-простецькому хтива, криклива у сексі (з даішником у них був окремий будинок, і вони не комплексували, зливаючись у неконтрольованій пристрасті), важко переживала усамітнення в київській однокімнатній квартирці по вулиці якогось партизана Сабурова на двадцять першому поверсі, звідки ближче до неба, як до землі. Але тут вона була не за ґратами, не поруч із Янакондою, а таки на волі. Це організував Ростик. Ростик, який веде найскладнішу судову справу в Україні. Який втягнув мене в кримінал із визволенням в’язнів, але й не дав репрам [123] Репресивним органам (абревіатура-жаргон). познущатися наді мною, зґвалтувати, запроторити до тюряги.

Ліза мала достатньо самотності, щоб обдумати ситуацію, в яку потрапила. Від мами мала міцний селянський розум, уміння прораховувати наступні кроки. Від батька – уміння вчасно осадити емоції, взяти коротку паузу, а тоді приймати рішення. І то, якщо це треба робити притьмом.

Пропозицію Ростика про операцію «Тюрма-воля» вона прийняла після того, коли вони вже понад місяць штрикалися в Лізиній половині хати. У приступі інтимніх емоцій, після по-кролячому швидкого злягання, Ростик відкрив схему звільнення в’язнів через місцевий суд, назвав суму її особистого наварчику – і вона, взявши тиждень на роздуми, тихо, дуже нерішуче, але погодилася.

А позавчора зателефонувала сестра з Бережані і, затинаючись, ковтаючи закінчення слів, розповіла, що вся бережанська громада клекоче, як рибальська юшка на багатті: Золотокрильця вигнали з начальника тюрми, він набухався у «Бережанській січі» і напашталакав на тебе і суддю таке, шо боюсь телефоном казать… мама з села дзвонила. Знає. Плаче. Чи ти жива?

Тепер, цілоденно ганяючи і ловлячи оком телевізійні канали, Ліза починала розуміти, куди затягли Роста і її. Він виконує страшне завдання проти Улюблениці Бережані. Знає, як її люблять бережанці, як обвішують квартири, кабінети, торгові генделики її портретами, знає, як вони за неї голосували. Сам він захоплювався Яною. Агітував і голосував за неї. Іноді, під час грання, він нервово підморгував і шепотів, що я схожа на Яну станом, фігурою і поставою. Я навіть ревнувала його до неї, так він шальоно захоплювався.