Джон Фаулз - Маг

…Ого, аж так? Я побачив сцену з Аполлоном у зовсім новому світлі. Як декотрі сучасні поети, Кончіс очевидячки спробував одним символом покрити десять різних значень.

— Якось один із слуг привів до замку дівчину. Де Декан почув її сміх. Не знаю, як воно сталося… чи то вікно було відчинене, чи то вона зайвого випила… Господар наказав з’ясувати, хто посмів впровадити в його володіння живу, справжню коханку. Виявилося, що це один із шоферів. Син автомобільної ери. Де Декан звільнив його й незабаром поїхав погостювати в Італії.

Якось уночі мажордом замку Жівре-ле-Дюк почув запах диму. Вийшов подивитись, у чому річ. Полум’я охопило середину будівлі й одне крило. Господаря не було вдома, тож більшість слуг розійшлася по домівках у сусідніх селах. Ті кілька, що ночували в замку, заходилися носити відра з водою й гасити це море вогню. Спробували викликати pompiers [130] Випадок (франц.). , але хтось перетяв телефонний провід. Коли пожежники нарешті приїхали, було вже запізно. Полотна зморщилися, книжки згоріли на попілець, фарфорові речі порозколювалися, монети розплавилися, дорогі інструменти, меблі, ляльки-автомати разом із Мірабель обвуглилися, знівечилися. Залишилися тільки рештки стін. Не було що відбудовувати.

На той час я теж був за кордоном. Рано-вранці у флорентійському готелі де Декана розбудили й сказали, що сталося. Він негайно поїхав додому. Кажуть, навіть не дійшов до ще задимленого пожарища. Рушив назад, здалеку побачивши, що наробив вогонь. За два дні де Декана знайшли мертвим у спальні його паризького помешкання. Він зажив величезну дозу снодійного. Його лакей розповів мені, що на обличчі небіжчика застигла глузлива усмішка. Лакеєві стало моторошно від неї.

Я повернувся до Франції за місяць після похорону. Мама була в Південній Америці, й я нічого не знав аж до самого приїзду. Одного дня мене викликали адвокати де Декана. Я припустив, що мені у спадок перепав клавесин. Так і було. Більше — всі клавесини, що вціліли. Окрім того… але ви, мабуть, уже здогадалися.

…Кончіс перервав мову, ніби даючи мені час здогадатися. Я нічого не сказав.

— Він заповів мені не весь маєток, але цей спадок став скарбом для тодішнього молодика, що жив на материні кошти. Спершу я не повірив. Знав, що де Декан симпатизував мені й наші стосунки були десь такі, як у дядька й небожа. Але стільки грошей… І то завдяки випадку. Бо я грав біля відчиненого вікна. Бо якась селяночка дуже вже гучно сміялася…

…На якусь мить оповідач замовк.

— Але я пообіцяв вам зацитувати п’ять слів, які де Декан залишив мені на додачу до клавесинів, грошей і споминів. То був не лист. Коротка фраза по-латині. Я так і не зміг з’ясувати, звідки вона походить. Звучить так, як уривок із перекладу грецького тексту. Іонійського чи александрійського. Ось вона. Utram bibis? Aquam an undam? Що п’єш? Воду чи хвилю?

— Він, мабуть, пив хвилю?

— Всі ми п’ємо і перше, і друге. Де Декан вважав, що завжди треба ставити це питання. Воно слугує не настановою до дії. Це наше дзеркало.

Я задумався. Ні, я б не зміг визначити, чим втоляю спрагу.

— Що сталося з палієм замку?

— Закон покарав його по заслузі.

— Ви й далі мешкали в Парижі?

— Мені й досі належить його міське помешкання. Музичні інструменти, що там були, я перевіз до свого власного овернського замку.

— Чи дізналися ви, звідки в де Декана взялося стільки грошей?

— Він мав великі маєтки в Бельгії. Вкладав капітал у Франції та Німеччині. Але більшість його статків — у різних конґолезьких підприємствах. Жівре-ле-Дюк, як і Парфенон, зведено на серцевині чорної пітьми.

— «Бурані» теж?

— Якщо я скажу «так», то ви зразу підете геть?

— Не піду.

— Отже, ви не маєте права ставити це питання.

Кончіс усміхнувся. Мовляв, не беріть мене аж так всерйоз. І звівся — натякнув, що моя наступна репліка буде зайва.

— Візьміть свого конверта.

Він провів мене до моєї кімнати, засвітив лампу й побажав приємних снів. А на порозі своєї спальні обернувся й подивився на мене. Якусь мить його обличчя виражало сумнів, погляд так і залишився недовірливим.

— Воду чи хвилю?

І зник за дверима.

Я чекав. Підійшов до вікна. Сів на ліжко. Ліг. Знову підійшов до вікна. Кінець кінцем вийняв із конверта аркуш і брошурку. Написано по-французькому. Аркуш колись був пришпилений до стіни, видно дірочки й плямки іржі, залишені по кнопках.

ТОВАРИСТВО ПОШИРЕННЯ РОЗУМУ

Ми, лікарі та студенти медичних факультетів університетів Франції, проголошуємо наше переконання в тому, що: