Джон Фаулз - Маг

Зрадник.

Сказав це з таким переконанням, так увійшов у роль, що я упівсвідома змусив себе повестися як партнер у театральній грі й відповів на цей погляд, на цю ненависть не в’їдливою реплікою, а мовчанням. На якусь мить став зрадником.

Партизана стусонули в задок, щоб ішов далі, але, ступивши кілька кроків і опинившись на межі світла й пітьми, він обернувся й ще раз обпік мене палючим оком. І знову те саме слово — про випадок, що я не розчув з першого разу.

— Продотіс.

Водночас пролунав чийсь крик. Полковник обізвався командою « nicht schiessen! » [172] Не стріляти! (нім.). . Пальці конвоїрів обценьками вп’ялись у мої руки. Вислизнувши, молодший партизан зник у зарослях тамарисків. Услід кинулися два німці, що наглядали за ним, і ще чотири, що стояли найближче. Хлопчина не пробіг і десяти ярдів. Вигуки по-німецькому, пронизливий крик від болю. Ще один. Глухі удари чобіт і кольб по тілі.

Почувши той другий крик, лейтенант, що стояв передо мною, відвернувся й задивився в темряву за моєю головою. Дав знати, що гидує цією брутальною сценою. Я збагнув, що крилося за його запитливими поглядами на мене. Полковник звернув увагу на лейтенантову поведінку. Змірив поглядом підлеглого, ковзнув очима по обличчях моїх конвоїрів і обізвався по-французькому, щоб солдати не зрозуміли… і, поза всяким сумнівом, щоб зрозумів я:

— Mon lieutenant, voilà pour moi la plus belle musique dans le monde [173] Лейтенанте, для мене це найгарніша у світі музика (франц.). .

Він вимовив цю репліку з відчутним німецьким акцентом, а на ключовому слові « musique » вигнув уста в саркастичній гримасі. Типовий німецький садист, а лейтенант — типовий німецький добряк.

Лейтенант хотів щось відповісти, але тут ніч розірвалася від оглушливого репетування. Репетував на всі груди другий партизан, благородний розбійник, і його можна було б почути на обох кінцях острова. Тільки одне слово, найбільш грецьке з усіх можливих. Так, це було акторство, однак найвищого класу. Слово вирвалося пекучим пломенем, диявольським виттям, вдарило розрядом, нагромадженим у глибині душі.

Воно впилося в полковника, як острога в коня. Рухом вивільненої пружини він крутнувся, трьома стрибками підскочив до критянина й навідліг уділив йому важезного ляпаса. Від удару ватажкова голова хитнулась убік, але зразу ж випросталася. Я б не зазнав більшого шоку, якби сам дістав цього ляпаса. Можна зробити грим на подобу синяків, сфальшувати закривавлену пов’язку, але такий удар годі зімітувати.

Внизу вже витягали з кущів парубійка. Він не міг триматися на ногах, і його волокли попід пахви. Кинули на стежку, там він лежав на боці, стогнучи. Підійшов унтер, узяв від одного із солдатів флягу й вилив трохи води на голову побитого. Той спробував підвестися. Сержант щось сказав, і конвоїри допомогли хлопчині стати на ноги.

Полковник дав якусь команду.

Солдати поділилися на дві колони, взяли полонених усередину строю й рушили. За хвилину з очей зник останній вояк. Зі мною залишилися два конвойники, полковник і лейтенант.

Підійшовши до мене, полковник із холодним, як у василіска, обличчям мовив по-англійському — старанно, відрубуючи кожне слово:

— Це. Ще. Не. Кінець.

На його губах майнула тінь понурої усмішки. Риси обличчя відображали щось виразніше, ніж тінь погрози.

Немовби він мав на увазі не тільки те, що після цієї сцени підуть інші, але й те, що якогось дня відродиться і втілиться в життя нацистський Weltanschauung [174] Світогляд (нім.). . Еге ж, таки справляв враження цей залізний тевтонець. Вимовивши ці слова, він відвернувся й рушив стежкою, навздогін за вояками. За ним поквапився лейтенант.

— Кінець чого?! — крикнув я услід.

Не дочекався пояснення. Дві темні постаті офіцерів зникли за білуватими м’якими стінами тамариску.

— Що далі? — спитав я своїх наглядачів.

Замість відповіді мене штовхнули вперед, сіпнули назад і силоміць посадили на землю. Я трохи попручався, але вони миттю здолали цей сміховинний опір. Зразу ж скрутили шнурком ноги в кісточках і підтягли мене до кам’яної брили, на яку можна було спертися плечима. Молодший солдат вийняв із нагрудної кишені мундира три сигарети й кинув їх мені. Чиркнувши сірником, я оглянув дароване. Судячи з вигляду, дешевизна. На кожній написано червоними буквами фразу Leipzig dankt euch [175] Лейпциґ дякує вам (нім.). між двома дрібненькими чорними свастиками. Тютюновий дим віддавав пліснявою десятилітньої давности. Либонь, прагнучи правдоподібности, режисер переборщив — узяв з якоїсь бляшанки законсервовані сигарети воєнних часів. У сорок третьому цей дим був би свіжіший.