Маргарет Мадзантини - Не йди

А тим часом тобі все важче ставало рухатися в череві твоєї мами. Її живіт був уже таким великим, що висувався з-під одягу, немов трофей, її пупок нагадував умбон [14] Умбон – металева накладка півсферичної або конічної форми на щиті, яка давала додатковий захист від ударів. на щиті давньоримських гладіаторів. Ельзі залишалося тебе носити ще трохи менше місяця. Їй було все важче дихати. Після вечері я клав свою руку на низ її живота й починав легенько масажувати. Вона мало спала, коли лягала, здавалося, що ти прокидаєшся. Дуже часто, прокидаючись уночі, я заставав її мовчазною, несплячою й зануреною у власні думки. Вона лежала, не заплющуючи очей, на тому верстаті бажань, з якого ти невдовзі повинна була вийти. Я не відводив від неї погляду в сутінках, але не насмілювався потурбувати, відчував, що їй хотілося побути самій. Коли ми прогулювалися, вона спиралася на мою руку, її постать стала незграбною й громіздкою, я милувався, дивлячись на її віддзеркалення в якій-небудь вітрині. Мене розчулювали і манери, і впертість, що ніколи її не полишала. При такій зміні фізичного стану її пихатість здавалася смішною. Вона хотіла продемонструвати мені, що могла чудово все робити й без мене, тож вела значно рухливіший спосіб життя, ніж це рекомендувалося в її стані. Ельза приділяла багато уваги своєму одягу й ніколи не купувала речей у магазинах для майбутніх мам, яких вона терпіти не могла. Шкіра в неї стала блискучою, а погляд яснішим. І вона так само продовжувала змагатися в елегантності з іншими жінками.

Ми все ще з нею кохалися, здавалося, що її фізичний стан не впливає на бажання близькості. Вона лягала на бік, а я притискувався до її великого тіла. Мені важко було перебороти свої побоювання таких суттєвих змін у її організмі. Через них я відчував себе мініатюрним і недоречним. Наш секс не був бурхливим, він був призначений для вже вагітної жінки. Мені б хотілося, щоб його було менше. Але Ельза вимагала моєї уваги, і я був змушений її задовольняти. Коли я в неї входив, то здавався собі незваним гостем на приставному стільці на бенкеті, де й так повно людей. Я слухав у темряві шум життя, що було між нами, створене цими рухами наших тіл, які ми майже ніколи не припиняли. Я лежав у себе вдома між ногами жінки, котру я знав майже п’ятнадцять років і котра завагітніла від мене. А в нашій квартирі, у гостьовій кімнаті вже були поклеєні шпалери з маленькими ведмежатами й стояла готова колиска. Можливо, я мав бути щасливішим, ніж був. Але, Анджело, особисте життя – невивчена територія. Я не думав про Італію, та відчував її присутність біля себе. Я знав, що вона залишилася в мені глухими звуками своїх кроків, неначе стара правителька середньовічного замку, яка ходить і одну за одною гасить свічки до цілковитої темряви.

І ось ми вже в товкотнечі двоповерхового магазина з вікнами на всю стіну, крізь які можна побачити все, що відбувається всередині. Твоя мама попросила сходити з нею, щоб купити потрібні для тебе речі. Уже була шоста година, сутеніло й ішов дощ. Ельза струсила парасольку й поставила її в підставку біля дверей, провела рукою по волоссю, щоб перевірити, чи не змокло, і озирнулася, шукаючи мене. Над нашими головами висіла незліченна кількість плюшевих лялькових фігурок, прикріплених гумовими пружинами до стелі. В ігровому розважальному секторі стояли пластмасові ігри з закругленими краями, дівчата на касах у червоних капелюшках, що нагадували міні-спідниці, дарували всім дітям повітряну кульку на тонесенькій пластиковій трубочці.

Ми піднялися ескалатором на другий поверх. Кружляли геть розгублені між стелажами з товарами, штовхаючи перед собою возик, але так і не могли визначитися, що купувати. Ми були у відділі для новонароджених, нас вражала мініатюрність усіх виробів. Було душно, я носив Ельзине пальто на руці, а своє так і не зняв, тільки розстебнув. Ельза педантично схилялася до кожного виробу, дивилася на ціну на етикетці та на склад тканини.

– Тобі подобається?

Ельза дістала вішалку з маленькою розкішною сукенкою, обшитою тафтовими оборками. Вертіла її в руках, розглядаючи то з одного, то з іншого боку, але вирішила, що це занадто для немовляти. Вона хотіла купити тільки практичні речі, які можна швидко міняти й прати в машинці. Але потім, зробивши ще пару кіл на тому поверсі, сміючись із себе, ми вихопили цю тафтову сукенку й поклали у свій возик. І в такому ж захваті ми вибирали сорочечки, спіднички, махрові комбінезончики, хутряні навушники, блакитну рибку-термометр, щоб заміряти температуру у ванночці, книжку-плавунець, брязкальце з тваринами, яке можна чіпляти до дитячої коляски, пару черевичків для гімнастики розміру 00, абсолютно непотрібних, проте надто гарних, щоб їх не купити. Одна продавчиня з приємною усмішкою супроводжувала нас скрізь, даючи поради. Ми з твоєю мамою ходили, тримаючи одне одного за руку, час від часу вона легенько стискала мою руку, бо тепер мені хотілося купити все. У цьому магазині ми відчували справжнє свято, де зненацька нам захотілося, щоб ти народилася якомога швидше, щоб приміряти на себе цю казкову сукенку й спортивні черевички. Зараз, коли ми тримали твої речі, нам здавалося, що ми вже тебе бачимо. Тепер, коли продавчиня штовхала перед собою возик до ліфта, Ельза, розчервонівшись й утираючи крапельки поту з чола, смикнула мене за рукав: