Богуміл Грабал - Вар'яти - Вибрана проза

— Чи справді ви лежали обоє на ґзимсі голі, помальовані на бронзово? Справді? — кажу.

— Справді, — кивнула пані Бурґанова і гойдливим тяжким кроком підійшла до чоловіка та подала йому скручений електричний шнур з вилкою. — Татусю, — сказала, — йди почисть оту грядку айстрів під стіною, то я зроблю панові гарну китицю! Поганці…. — додала тепло і зиркнула через вікно на пагорб, де на зрубі виросла біла хмаринка, що нагадувала кущ розквітлого глоду…

Опецькуватий власник похоронного закладу пан Бамба вийшов за місто на берег річки. Уже в гайку чийсь оклик змусив його озирнутися.

— Пане Бамба!

— Агов, пане Китка! А чого це ви над річкою спацеруєте? Може, натхнення шукаєте?

— Ні, — відказав пан Китка, — але йду якраз від вас, пане Бамба, чи не малибисьте для мене капку часу?

— Для поета хоч би й тузинь капок.

— Отже, наше сюрреалістичне угруповання хоче, абисьте позичили нам на один вечір ваш заклад.

— Ей, жартуєте! Чого доброго, забагнете на трунах влаштувати кабаретову забаву!

— Жодних кабаретів, пане Бамба, бо — так між нами — присягаємо на вірність не тілько Бретонові й Елюару, а й Карелу Гинеку Масі [9] Карел Гинек Маха — найвизначніший представник чеського романтизму (1810-1836), автор поетичних та прозових творів. Значний розголос отримала публікація його інтимного щоденника, де він скурпульозно описує всі свої сексуальні пригоди, включно з онанізмом. .

— Ну і…?

— Там у вас має відбутися лекція, присвячена річниці смерті Махи, і ту лекцію має виголосити Ян з Войковиць.

— Ян з Войковиць? Але ж він уже літ двадцять як прикований до ліжка!

— Саме тому звертаємося до вас, пане Бамба, — сказав поет, — абисьте знали, що ми до тої вашої трунарської фірми принесемо старійшину нашої поезії разом з його ліжком.

— О, то в тім і буде ваш сюр?

— Аякже! — сказав поет Китка і глянув поверх кам’яного муру на луг, де паслися два бички.

— То, певно, й фотографувати будуть, нє? — аж на пальчики ставав курдуплик пан Бамба.

— Обов’язково. І та порнографія буде надіслана в Париж самотньому Андре Бретону до рук власних. Ті корови — чисто як бики, — додав поет.

— Де? — спитав пан Бамба і знову звівся навшпиньки.

— Коли дозволите, я вас підніму!

І власник поховального закладу звів ручки, а здоровезний поет його завиграшки підніс.

Коли пан Бамба досхочу надивився на луг за муром, то мовив:

— То не бики, а корови.

— Хочете вже на землю?

— Досить уже… — сказав пан Бамба і продовжив попередню тему. — Коби тілько той ваш старійшина згодився на таку вандрівку. Бо він досі знав лиш вандрівку думок.

— То вже залагоджено. Мій останній сексуальний об’єкт, пишна панянка з пошти, слабує на груди. А тому дозволяє старенькому поетові лікувати себе прикладанням рук. Вона і владнала справу.

— Пане Китка, мені здається, що ви робите з мене посміховисько.

— З вас? Най би мені сліпа кишка трісла!

— Добре, вірю вам.

Так вони собі прогулювались, а на другому березі вправлялися пожежники. Шоломи їхні виблискували на всі боки сонячними зайчиками. Двоє пожежників клякнули коло помпи, один тримав ґумового вужаку, розкарячившись як міг, бо сподівався сильного струменя. А сурмач стояв, заклавши одну руку за пояс, а другою притискав сурму до вуст, чекаючи на команду. Коли їхній начальник дав знак, сурмач засурмив, але з вужа — ані тобі крапельки.

— Мають поламане лібідо.

— Склад з трунами міститься у мене в підвалі. А вугіль тримаю на першім поверсі, — сказав пан Бамба.

— Так воно буде параноїдальніше, — тішився пан Китка, і повернувши голову, закричав через річку: — Хай вам ті ваші помпи запомпують!

— Ти, корово їдна йорданська! — гаркнув пожежник. — Дивися, щоб тобі та твоя помпка нарешті запомпувала!

— Ну, гаразд, попхаєтесь ви з тим ліжком до мого закладу, а тут — дощ! Чи не було б ліпше помістити ліжко разом з поетом до катафалка? А тоді повагом їхати через ціле місто, а старенький поет стукав би в шибку до перехожих і кланявся.

— Чудово! Це буде просто шизофренічно! Але — пане Бамба! Ви таки маєте ідеї! Мусите вступити до гуртка сюрреалістів!

— О, ні, — відказав скромно пан Бамба, — я вже є членом спілки оздоблювачів міста.

— Головне, аби не забракло тих чорних оксамитових обрусів, якими ви оздоблюєте катафалки. Ми б ними прикрасили ваш підвал… А ще було б незле, якби ви надрукували запрошення на Махівський вечір… На ваших фіолетових похоронних стрічках, — сказав поет і знову гукнув через річку: — Хай вам ті ваші помпи запомпують!