Богуміл Грабал - Вар'яти - Вибрана проза

Здесь есть возможность читать онлайн «Богуміл Грабал - Вар'яти - Вибрана проза» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2003, ISBN: 2003, Издательство: ВНТЛ-Класика, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Вар'яти: Вибрана проза: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Вар'яти: Вибрана проза»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

З Грабалом усе зрозуміло — він геніальний і що до цього додати? Хіба те, що він геніально-чеський, отже, за великим рахунком, можливий лише в оригіналі. Але Винничук його переклав. І в цьому — найбільша інтрига саме цієї книжки. Тепер Богуміл Грабал, «старий засцяний пияцюра», став сутим галичанином. Він розмовляє по-галицькому — так ніби півжиття просидів не в «Золотому тигрі», а в якому-небудь «Пекелку». До того ж, якби уявити собі, що за сталінських часів у Львові існували б металургійні комбінати, то їхні робітники мусили б варнякати саме тією мовою, що її створює Винничук, перекладаючи Грабала. Але у Львові не було металургії — навіть за сталінських часів, як це не дивно. Натомість у Кривому Розі Грабал загалом неможливий. Тобто Винничук займається винахідництвом, і це з біса цікаве, дотепне та радісне явище. Спробуйте й собі.
Юрій Андрухович, упорядник «Колекції Перфецького»

Вар'яти: Вибрана проза — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Вар'яти: Вибрана проза», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Власне! Але знову я програв і злякався, що коли зараз почнеться облава, то я вже ніц до холєри не відіграю. А ту’ нагло свист, банкір свічки скинув, зробилося зовсім темно і коли налетіла поліція, то злапала самих злодюжок і жебраків. Банкір і його люди щезли разом з речами. А той поліціянт, що мене сповістив про облаву, каже: «Але буде файна заміточка, нє?». І що я йому мав на то вповісти? Поїхав я додому в шкарпетках останнім трамваєм, а вдома сів собі та й нашкробав «Монте-Карло празького злочинного світу». Але повіджте мені, як ви ся чули в тім фраку? Файно?

— Аякже! О, я завше мав вишукані костюми, два фраки, три парадові мундури. Минулого року я то все виміняв на дрова і вугіль…

— Колєґо! Може, я викличу санітарку?

— Ні, все — тільки не це! Щойно згадав… Так, «Принцеса чардашу», то була моя роль. І вженився я так само, як той її Боні. Коли після війни м’ясо було на картки, одна високопоставлена дама заофірувала мені картки на шістдесят дека м’яса. І так мене тоті шістдесят дека м’яса зворушили, що публічно на паперовій серветці я зобов’язався ту даму пошлюбити. Ну та й пошлюбив… «Вуста мовчать, душа співає… любов палає»…

— Нє-е, тілько не співайте. Заспіваєте мені, як виздоровієте.

— Захрип трохи… Але розкажіть мені про карти.

— Одного разу ліквідовували казино у «Піцків». Я був при тім. Написав фантастичну замітку «Прокляті мільйони». Починалася чудово. Що від «Піцків» провадило три дороги: перша на двірець Вільсона, друга до в’язниці на Панкрацу, а третя на Ольшанський цвинтар. А потім дуже штуцерно я підрахував, що протягом двадцяти літ, коли у «Піцків» гралося в азартні ігри, прокотилося там два мільйони корон і що за такі гроші можна було собі зафундувати цілу лінію Мажино. І знаєте, коли я тутка лежу, то допіру тепер бачу, що журналістику я трактував як мистецтво, а тому я частіше до того інтересу доплачував. Йду си колись попри «Зелене дерево»…

— На Жижкові, чи на Кошижах? [11] Райони Праги.

— На Жижкові. Дивлюсь, а в брамі випробовують новий патент. Складаний столик, на столику карти. Як репортер, я мусив довідатися, що і як, та й поставив п’ятикоронівку і трафив на головну вигру!

— Король треф!

— Ага. Потім знову виграв, але в кінці програвся наголо. Все пішло до дупи. Навіть обручку поставив і її теж програв. Доля показала дулю.

— То мусило бути весело!

— Так би не сказав… а зрештою, залежить, як на то дивитись. Бо ж я грав також за свою людську гідність! Кажу банкірові: «Дайте хоч на трамвай». А він відказав точнісько, як моя доля: «Не малисьте нині фарту». Ну і поплутанив я до хати пішадрала і відразу черкнув дописа «Центрові акули вирішують долю поштивих міщан». Сам головний поплескав мене по плечах і сказав: «То так написано, ніби ви пережили це особисто. Але добре, якраз на цьому мені залежить».

— Але чи то порядно з вашого боку, що ви такі мстиві? Скільки разів мене щось подібне спотикало, програвав усе, до решти. Бо я так само грав до самого кінця, доки мав крават і штиблети… а потім чалапав додому на своїх двох, хоч і прибитий, але нікому ні мур-мур. Прецінь то я сам задирався і змагався з льосом!

— Вас на сон не тягне?

— Нє… так тільки покашлюю… дуже люблю людський голос…

— Але щось ви дуже прієте. Може дати пити? Задзвоню по санітарочку.

— Тільки не те! Подумала б собі Бог зна що… Ліпше оповіджте мені щось про газету, може навіть щось сумне.

— Сумне? Та в газеті майже все маєте сумне, коли її робите. У Брні я теж бував. Поліція зробила наліт на Лужанках і згребла всіх тих проституток до одної забігайлівки на вулиці Новій…

— Чи не була то випадково «Фельдинка»?

— А-а, то ви й Брно знаєте?

— Як би мав не знати? Я ж зачинав там свою велику кар’єру. Чи знаєте, яка то краса була і яке враження для людей, коли у «Веселій вдовичці» я виходив на сцену у фраку і пелеринці з білим шовковим мереживом? Рукою в білій рукавичці тільки змахну, отак, і вже співаю: «До «Максима» йти пора, буде там весела гра!»

— Чудово. Маєте пречудовий голос, але може вип’єте… капіцюньку… отак… на кашель помічне…

— Дякую. Ну, і що ви бачили у «Фельдинці»?

— Комісар поліції контролює пашпорти. Комісар каже: «Ну, Марцю, що з тобов?» А вона: «Та шо зі мнов? Мало того, шо нині я тутки влипла, мене ше в дурепи шиють!» «Чого в дурепи?» «Слухайте, мали мене за розпусту вислати до Сокольниць. Аби з тої халепи ся виборсати і лишитися в Брні, накрутила я си їдного альфонса, а він ми парив вуха, шо жиє в Брні, а насправді то хлоп зо села, з Босковиць. Але ми ся вспіли розписати. Ну, і коли мене нинька заберут до постерунку, то потім мушу я чкуряти до тих Босковиць. І починати свою кар’єру знова, бо ж тамка мене ніхто не знає». І комісар віддав їй пашпорта, бо такий то був поштивий чоловік. У нього я й заночував. Заки я спав, він до ранку читав в окулярах Біблію. А як ся врано збудив, то перехрестив мене.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Вар'яти: Вибрана проза»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Вар'яти: Вибрана проза» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Богумил Грабал - Беатриче
Богумил Грабал
libcat.ru: книга без обложки
Богумил Грабал
libcat.ru: книга без обложки
Богумил Грабал
libcat.ru: книга без обложки
Богумил Грабал
libcat.ru: книга без обложки
Богумил Грабал
libcat.ru: книга без обложки
Богумил Грабал
Отзывы о книге «Вар'яти: Вибрана проза»

Обсуждение, отзывы о книге «Вар'яти: Вибрана проза» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x