Богуміл Грабал - Вар'яти - Вибрана проза

— Ти, корово їдна йорданська! Хочеш дістати в дзюб? — кричали пожежники і, скочивши по коліна в річку, стали погрожувати кулаками.

— Отже, світлини, на яких буде мій заклад, опиняться аж у Парижі… — прицмокував власник похоронної фірми.

— Так. Бо ми, сюрреалісти, маємо межиконтинентальний зв’язок, — сказав поет і тицьнув гордо пальцем собі в груди. — Ми є мужі, на яких зійшло осяяння. Мужі, що лежать перед підніжжям Сфінкса. — Тоді озирнувся і гукнув через річку: — Хай вам ті ваші помпи запомпують!

Пожежники враз покинули лагодити помпу і вже разом зі своїм начальником забігли по коліна до води, погрожуючи викрутками й залізними ключами:

— Ти, корово їдна Бамбова, хочеш, аби тобі юху з дзюба пустили?!

Пан Бамба сполошився:

— Але то не я кричав!

— Піди-но лиш на похорон, то ми тобі хреста в лоба заженемо! — пообіцяв начальник.

— Ну, ви тільки подивіться, добродію, що ви начудили! — журився пан Бамба. — Пожежників ціла купа і будуть тепереньки мені робити конкуренцію з похоронами. А пожежницькі похорони — то справжні фестини!

— Даруймо цим добрим хлопам життя! — проголосив поет і, приклавши долоні до вуст, загукав: — То кричав я, Китка!

— Ти, паршивий Китко! — загорлав начальник — Ми тобі так само всиплемо!

Пан Бамба заломив руки.

— Пане Китка, ви не тільки поет, але й неабиякий характер маєте. Гей, а що як здерти з корчми того білого янгола і повісити 'го в моїй крамниці над ліжком? Думаю, і годинникар Церга дозволив би зняти тамтой великий дзиґар над його закладом і повісити його над стареньким поетом під час лекції. Це було б так мило, якби та хвилинна стрілка, завбільшки з мою ногу, тенькала на махівському вечорі.

Пан Бамба захлинувся, а поет ковтнув слину.

— Пане Бамба, — сказав Китка за хвилю, — з вас б’є потужний маніакальний струмінь. Я ходжу, ходжу, мало не голкою роблю розкопи, щоби ото яку ідею вишпортати, а ви мені тут сиплете як з рукава. — Тоді пан Китка звернув очі до хмар і промовив: — Ні, не я, а він поет! — і вказав на власника закладу.

— Перебільшуєте, — сказав скромно пан Бамба.

— Ні, ні, — сказав поет, — як можна! Язичники віри не знали, а істину пізнали… То як, пане Бамба, домовились?

Китка простяг могутню правицю.

— Домовились, — відказав пан Бамба і вклав свою долоньку до поетової лапи.

Потім пан Китка вийняв дзиґарок.

— Так, — сказав він, добувши з кишені фотографії. — Невдовзі закину їх до поштового вагона празького потяга. Пан поштмейстер мені вилучив оці артефакти з пакунка, якого я намагався вислати. На підставі того, що це порнографія.

Пан Бамба розкрив знімки віялом і аж за голову схопився.

— Як ви таке робите?

— Просто витинаю дещо з підручника статевих хвороб, який належить моїй матусі, дещо з часопису, який рекламує жіночу білизну, а дещо й з Кролевецької Біблії [10] Кролевецька Біблія — видання, здійснене у Кролевиці (Кеніґсберзі), уславилася багатими ілюстраціями. , — сказав поет, спинивши жестом власника похоронного закладу, — потім шукаю собі затишне місце і звіряюсь автоматичному шепоту. А тоді наліплюю витинанки на сецесійні фотки оголених жінок…

— А що на те кажуть у поштовому вагоні?

— Як було позавчора, чи вчора, так буде і нині. Кидаю їх до шпари у вагоні і гупаю п’ястуками. Поштар візьме світлини, поставить штемпель. А я тим часом спостерігаю, як він лапає себе за голову, як гукає свого колеґу, аби зараз усе покинув і біг до нього. Тепер уже обоє глипають на фотки і лапають себе за голови. Тут з’являється машиніст і хапається за голову так само. Атракція сюрреалістичних об’єктів, пане Бамба, просто вражаюча!

— Але ж я член спілки оздоблювачів, — боронився пан Бамба. — І кому ж ви це надсилаєте?

— Привабливим панночкам, котрі не хочуть жити в сексуальній неволі, — сказав поет і на додачу провістив — Наслідки просто алькогольні!

— Можливо, — сказав пан Бамба і задер голову, — але коли ви мене підняли коло муру, щоб я побачив тих двох бичків, згадав я той випадок, як одна няня показувала довіреному їй хлопчикові Злату Прагу, а коли поставила його на землю, то малюк звалився мертвий. Чулисьте про це?

— Не чув, — відрізав поет.

— Бо то ще не кінець. Сам апогей був на суді, коли суддя кричав: «Як таке могло статися!» А та нянька, здоровенна така, як і ви, спиталася в того пуцьвірінька-судді: «Хочете бачити Злату Прагу?» А суддя бовкнув: «Хочу». І тоді вона обхопила долонями голову судді і підняла його до стелі. А коли опустила, суддя повалився так само трупом.