Богуміл Грабал - Вар'яти - Вибрана проза

— Ото бідолаха! — прорік поет і звів очі до неба зі скаргою. — Я тут шпортаю по закамарках, мало не голочкою розколупую, а він, — показав на власника похоронного закладу, — а він мені те все з рукава сипле!

— Пане Китка, — притулився пан Бамба, — та пригода не дає мені спати, мій татусько мені стілько разів показував Злату Прагу, але ніколи ніц ся не стало. Чи то люди ниньки скрихли тілом? Ану, давайте переконаємося, га?

— Таж ви мене не піднімете, — сказав поет.

— Але ви мене піднімете. Я проти вас, як дитина.

По той бік річки помпа вже запрацювала, сурмач знову притулив до вуст золоту сурму, пожежник тримав золоту кишку, розкарячивши ноги, щоб струмінь води його не облив. А всі пожежницькі каски виблискували мов золоті шоломи. Начальник дав знак, сурма залунала над лугом. Потужний струмінь води крутив кишкою на всі сторони.

— Ну що? — кричав начальник і театральним жестом показував на струмінь, котрий, вигнувшись дугою, сягав аж до середини річки, — помпує нам чи не помпує?

— Тепер так, — гукнув поет, — але що було, як ви гасили в Драгелицях?

— Ти, корово їдна йорданська! Зачекай, ми ще тебе здибаємо! — кричав начальник і, відчепивши від пояса сокиру, забіг до ріки, а двоє пожежників вихопили сокири та, скочивши й собі за начальником до води, всі разом взялися погрожувати золотими сокирами, на яких вистрибували сонячні зайчики, і кричали:

— Пустим тобі юху з дзюба!

— Я проти вас, як дитина, — пригадав пан Бамба, і очі йому блищали.

— Хочете побачити Злату Прагу? — спитав поет.

— Хочу, — сказав пан Бамба і заплющив очі.

— … і розтраскав кухля? У «Фіакрі», так?

— Так, так, у «Фіакрі».

— Чи то часом не було на Малій Штупартській?

— Там. Заки мене шось не вкурвило, доти газета від мене не діставала ані рядочка. А деколи, вірите, направду не було про що писати, ну і треба було самому провокувати інцидент. У «Бебі Піґальо» врізав комусь у писок, аби-но тільки дістати тему для замітки. І то я, котрий і курки не скривдив! А в «Орієнті» нахлявся з якоюсь шльондрою заради того, аби дістати гроші за репортаж з нічної Праги. Назвав його «Трагедія алкоголічки». А якого я бобу дістав у «Баль Неґре» за допис «Празькі публічні заклади», того не буду навіть вам описувати. А колись, пам’ятаю, заходжу до «Тунелю»…

— До того «Тунелю» коло річки?

— Аякже.

— О-о, я там здобув ґрандіозний успіх! Я співав «Серенаду» з Йоганна Штрауса, мав-єм ще тоді лагідний, м’який тенор…

— Мої ґратуляції, але чуєте, я не мав матер’ялу до газети, а в «Тунелю» вже замикали. Сидів там їден такий бородань. Підходжу до него і кажу: «Прошу пана, ви є вилитий кіндер-Ісус!». І заки воком ся мруґнуло, дістав-єм по писку, аж ми в баньках засвітило. А той бородань як не крикне: «Сраний пане! Та ти знаєш, з ким говориш? Я є вождь чеських анархістів Врба! «В» як «вермут», «Р» як «ром», «Б» як «брага», «А» як «абсент»! Тут я викликав поліцію і вже мав матер’яльчик, аж пальчики оближеш. «Анархіст побив журналіста у відомій празькій кнайпі». А яка була ваша улюблена роль?

— «Стамбульська ружа». О-о, то мій коронний нумер. Треба то було видіти, як під кінець я стояв у блакитному, як небо, мундурі в гаремі, як розкидав ружі і співав: «Стамбульська ружо, ах, єдина ти моя Шехерезадо!» Ну і що з того? Волію вже слухати, як то ви збирали свої теми до газети.

— Вас то цікавить?

— Ще б пак! Я ж бо трохи знаю тоті кола і півкола. Бо ж я, як оперетковий співак, мусив репрезентувати чеську оперетку. А для чеської оперетки, то я був не абихто!

— Ну, коли вас то цікавить… Одного разу дістаю з поліції вістку, що мушу перевдягнутися, бо на Крейцарку готують облаву, а там цеї ночі підпільне казино. Ну, я саме не мав жодної теми для допису та й кажу, добре. Перебрався я за волоцюгу та й поперся на Крейцарек. А там таки було на що подивитися. Вечір, пара свічок, гра йшла перша кляса. Жебраки робили ставки з того, що вижебрали за дня, а злодії і кишенькові ставили крадене. Банкір тото спочатку оцінював, а потім платив гроші. Аби мене не розкрили, витяг я з торби свої черевики і поставив на дзвінкову дев’ятку.

— На бубнову?

— Так, але програв. Тоді я витяг з торби маринарку, банкір мені виплатив тридцять п’ять корон, але й то я програв. Ну, та й щоб то відіграти, я поставив дзиґарок на дев’ятку віно.

— Граєш піку — маєш бзіка.